Доброго всім читачам дня! Дуже хочу почути думку збоку, тому розповім тут про ситуацію, в кінці ми опинилися.
Ми з чоловіком і дочкою живемо в селі Вінницької області, за 25 кілометрів від міста. Нашій єдиній донечці Божені зараз 27 років, ми виростили її в любові. турботі й красі, бо це наш дар від Бога.
Коли ми з Василем одружилися, ми одразу хотіли діточок. Але минав рік за кроком, і лелека до нас не прилітав. Мені було неймовірно гірко бачити, як мої подружки гуляли по селу з колясками, бавилися з дітками на майданчиках – мені це все аж снилося, але я такого щастя не мала.
І ось аж через сім років небо послало нам щастя. Носила я нашу дівчинку дуже не легко, і нам спеціалісти одразу сказали, що це буде єдина наша дитина і більше дива не станеться, не варто й сподіватися.
Тому й росла наша Боженка, купаючись у нашій батьківській любові й ніжності, ні в чому не знала відмови.
Виросла вона розумницею, виїхала в обласний центр, де ми купили їй квартиру на майбутнє, що коли Боженка дитиною була.
Та ось .Минули роки, дівчинка наша виросла, отримала дві вищі освіти, стажувалася в Англії, повернулася у Вінницю, працює в солідній будівельній компанії юристом. Зараз їй 27 років, вона зустріла свої кохання і зібралася заміж. Назар їй вже пропозицію зробив і колечко подарував.
З майбутніми сватами ми з чоловіком познайомилися, коли їздили у Вінницю у справах. Пообідали у них на квартирі, наче здалися нам хорошими людьми. У них два сини, старший, Назар, і є наречений нашої Божени, наш майбутній зять.
І ось кілька днів тому ми запросили батьків Назара до нас на вечерю, аби поговорити про майбутнє весілля наших дітей, обговорити всі деталі. Вони вирішили взяти шлюб у вересні вже, тому стільки всього організувати й обговорити треба!
Адже весілля для нашої Боженки ми плануємо влаштувати шикарне, у найкращому ресторані, дорогу сукню, вишукані страви. А як інакше?
Але виявилося, що батьки нашого зятя протилежно іншої думки. І тепер я не знаю, як на майбутніх сватів вплинути! Прийшли вони до нас на вечерю, обговорити деталі весілля, де молодята жити будуть.
І сказали, що весілля зараз взагалі не годиться влаштовувати, що вони вважають це неприйнятним. Кажуть – не на часі, не дамо грошей, вам, мовляв, треба – ви й робіть, у нас інші витрати, ми все, що маємо, кожну вільну копійку донатимо на захисників.
Ну й як так можна,??? я просто не розумію! У нас єдина донечка-квіточка, це ж раз в житті! Іне влаштувати дитині свято?
Я ж бачу по донечці, що вона хоче і сукню, і свято, ну як цього може не хотіти дівчина, яка вперше в житті з кохання виходить заміж? Звичайно, їй хочеться бути найгарнішою у світі нареченою, але вона мовчить.
І що нам з чоловіком робити? Брати всі витрати на себе, влазити в кредити чи в борги заради Боженки нашої, чи скоритися волі майбутніх сватів?
Але ж я знаю, що потім сама собі не прощу того, що в моєї єдиної донечки не було гідного весілля! Чоловік тримає нейтралітет і говорить, що прийме будь-яке моє рішення.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.