Мені 35 років, звуть Анастасія. З чоловіком я розлучена і виховую 9-річного синочка Івасика. З його батьком ми спілкування не підтримуємо, тільки отримую на сина аліменти.
Квартира, де ми живемо з сином, лишилася мені від моїх батьків, які досить рано одне за одним покинули цей світ. Мені дуже дуже їх часто не вистачає, але я вдячна їм за житло і відчуваю часто їх поруч, їхню незриму підтримку і допомогу.
І все у мене добре, хоча іноді не вистачає єдиного – кохання і банального жіночого щастя. Звичайно, були залицяльники, але все не те.
То чоловік лінивий, то прямо видно, що з моїм сином нормальних стосунків не вийде, то мама там дуже ділова: ми тільки півтора місяці були знайомі, а вона рвалася знайомитися, командувати і навіть на дачу свою намагалася мене як робітницю заманити.
А з Вадимом мене познайомила колежанка. Чоловік на 4 роки старший, кілька років тому пережив важке розлучення, є дочка від колишньої дружини, живе на орендованій квартирі, бо спільну з дружиною квартиру переписав на дочку.
У мене були сумніви: аліментник, є дитина, з якою він спілкується час від часу. Але, поміркувавши, я подумала, що ми приблизно в рівному становищі, а порядний чоловік, працюючий і добрий, на дорозі не валяється.
Зовні Вадим також був досить привабливий, та й мені подумалося, що коли чоловік пережив зраду так важко, значить вірність для нього не пустий звук.
Питання про реєстрацію шлюбу спочатку взагалі не піднімалося, зустрічалися якийсь час, а потім Вадим переїхав до мене і сина в мою квартиру.
На господарство ми складалися зі своїх зарплат, а частину грошей власних заробітків залишали собі. Так і жили, і наче все нас якийсь час влаштовувало.
З дочкою своєю Вадим зустрічався на нейтральній території, відпочивати ми якось вибралися втрьох: я, він і мій син. І я раділа: ось воно, щастя!
У якийсь момент ми навіть заговорили про спільну дитину. ось тоді я і сказала, що в такому цивільному шлюбі, як ми живемо, я народжувати не стану, тоді Вадим запропонував одружитися.
Я трохи подумала і прийняла пропозицію, щоправда відразу обмовила: ми підпишуть шлюбний контракт, бо я маю квартиру і, якщо що, я не хочу “погіршувати” спадкові права своєї дитини.
Вадим скривився. Неприємно йому стало, що постало таке питання, але визнав: я маю право прагнути убезпечити сина. На тому й вирішили. Заяву на реєстрацію подали, вирішивши, що угоду підпишемо перед реєстрацією шлюбу.
І тут пішли дзвіночки. Сина якось у школу збираю, хотіла йому дати з собою трохи грошей на пиріжки у їдальні, а з готівки в мене тільки дрібниця якась. Попросила Вадима дати 100 гривень, а він раптом так невдоволено засопів. І далі – вся ця історія з кафе.
У вихідний ми з Вадимом і Івасиком вирішили разом сходити у кіно на мультфільм. Перед сеансом зайшли в кафе. Зробили замовлення, Вадим, як завжди, розплатився,.
А коли ми доїдали, попросив мене перевести йому на карту третину від вартості замовлення та гроші за один квиток. На мій здивований погляд він відповів:
– Ну, я ж не зобов’язаний платити за твою дитину. Я запрошував тебе, ти взяла сина. Син отримує аліменти. Все справедливо, за свою дитину плати сама. Раніше я завжди платив? Платив. Але це було до того, як ти попросила підписати шлюбний договір.
Так що ти перша почала рахувати вигоду. Ти припустила ситуацію, що наш шлюб може погіршити становище твого сина. Таким чином, ти його відокремила. Якщо вже на те пішло, то ти до загального бюджету маєш вносити не половину, а набагато більше.
— А нічого, що я внесла вже в наш майбутній шлюб набагато більше? Ти рік у моїй квартирі мешкаєш, де є меблі, де є дах, посуд, техніка. Ти часом не забув про це?
— Я теж раніше так думав, але повторюся: ти сама перша почала, — відповів Вадим. – Це дрібниці, але це справа принципу. Я живу в тебе, так. Але я беру участь у вихованні твого сина, не забувай. Іноді посуд за всіма мою, і їсти на всіх готую. Ти ж для моєї доньки цього не робиш.
У кіно я і Івасик не пішли — на таксі самі поїхали додому. Вадим зібрав свої речі того ж вечора: я його про це попросила.
Отак, образився дядько, коли подумав, що як що зі мною, а вся квартира дістанеться моєму сину. Аж смішно мені досі, чесне слово. Навіть чашки, які помив, порахував. І кожну відварену сосиску.
Словом, живу далі без жіночого щастя. кому контакти Вадима – ділюся, перспективний жених.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
