fbpx
життєві історії
Ну як це ти не хочеш, Іро? У нас так прийнято, щоб чоловіки дружин у дім приводили, жили всі разом з батьками. Ну і що, що з ними вже живе родина мого брата? У нас чудові взаємини, місця вистачає, адже будинок великий, – каже мені Руслан. А от я що з його батьками, з що братом, у якого троє дітей, через силу спілкуюся, тяжкі вони люди. Та і взагалі жити таким табором! У мене є квартира. Сказати, що я здивувалася, це нічого не сказати. Ось чого я в найнебажанішому сні не бачила, так це проживання в цій середньовічній сім’ї

Почну з того, що чоловік Руслан наполягає, щоб ми переїхали в будинок, де живуть його батьки і старший брат з сім’єю. Каже, що у них так прийнято, а я от проти жити таким табором! Я що з його батьками, з що братом через силу спілкуюся, тяжкі вони люди.Та й взагалі, переїжджати з власної окремої квартири в, грубо кажучи, гуртожиток, я не бачу сенсу. А чоловік дивується:

– Ну як це ти не хочеш, Іро? У нас так прийнято, щоб чоловіки дружин у дім приводили, жили всі разом з батьками. Ну і що, що з ними вже живе родина мого брата? У нас чудові взаємини, місця вистачає, адже будинок великий, – каже мені Руслан.

У мене є своя квартира, яка дісталася мені від бабусі. Квартира простора, світла, я там зробила ще до весілля хороший ремонт. Мені ще й до роботи пішки дійти 10 хвилин. Прекрасний варіант. І Руслана вона півтора року цілком влаштовувала. Рік ми зустрічалися, рік жили разом, а півроку тому розписалися.

З родиною Руслана я познайомилася за тиждень до весілля. Я вважаю, що всі ось ці знайомства батьків і з батьками – пережиток минулого і абсолютно не обов’язковий елемент. Тому зі знайомством не поспішала. В іншому випадку, до весілля могло і не дійти.

Знайомство відбулося в будинку у свекрів. У них досить велика ділянка в передмісті і величезний будинок, квадратів, напевно, на 300. Там живуть мама і тато чоловіка, його старший брат з дружиною і трьома дітьми.

Мені відразу стало зрозуміло, що близько я там не зійдуся ні з ким. Мене з порога відправили допомагати на кухню, тому що це ж жіноча справа. І байдуже, що я гість і в будинку вперше. Там вже метушилася свекруха, дружина брата Наталя і їхня старша дочка. Свекруха Василина Вікторівна владна жінка, що вражає своєю безпардонністю, дружина брата як амеба, ні слова, ні писку, ні своєї думки. Навіть діти якісь занадто приструнені.

Я вирішила конфлікт не провокувати, тому допомогла у приготування страв для столу і накрити. Чоловіки ж сиділи за столом, спілкувалися і навіть не думали піднятися і допомогти чимось. І чоловік мій сидів, хоча вдома мені допомагає. Я промовчала: всюди свої правила, ми посиділи, але розслабленою я себе не відчувала. Мене “допитали” про роботу, сім’ю, житло, зарплати, а потім почали обговорювати щось своє. Я не чула, щоб дружина брата хоч слово промовила. Дітей за столом не було взагалі.

Після вечері я натякнула нареченому, що пора б уже й додому, але мене зупинив свекор.

– Куди це ви зібралися? А хто зі столу допоможе прибрати і посуд помити? Та і я з сином ще не договорив.

Тут я вже не витримала, зрештою, я в гості приїхала, а не на роботу. У мене вдома гості посуд не миють, цим займаються господарі. А я тут не господиня. Я це озвучила, а потім розвернулася і вийшла. Руслан наздогнав мене вже біля зупинки.

Я думала, що вдома буде сварка, що я образила його батьків, але Руслан взагалі не піднімав цю тему. Мене це заспокоїло, бо я вже подумки прощалася з весіллям. Але я вирішила, що жити мені не з його рідними, тому викинула невдале знайомство з голови.

Весілля пройшло гарно, мені ніхто нічого не нагадував, хоча обличчя  у рідні чоловіка були кислі, наче капуста.

Півроку ми жили нормально в моїй квартирі, з батьками чоловіка я спілкувалася “Привітами”, які передавала через нього. В гості до батьків він їздив сам, я завжди знаходила причини не поїхати. Але останнім часом руслан почав говорити, що мені теж треба їздити з ним.

– Тобі все одно доведеться з ними спілкуватися, тому пора б вже налагоджувати стосунки.

– Той рівень спілкування, який у нас зараз, мене цілком влаштовує. Найкраще – ворог хорошого.

– Все одно, при спільному проживанні тобі доведеться з ними спілкуватися ближче, ніж передача привітів.

– Побто? При якому спільному проживанні?!

Сказати, що я здивувалася, це нічого не сказати. Ось чого я в найнебажанішому сні не бачила, так це проживання в цій середньовічній сім’ї, де курка не птах, а жінка не людина.

Руслан здивовано на мене подивився і сказав, що ми скоро маємо переїхати до батьків. У їхній родині, бачте, так прийнято, щоб сини приводили свої родини в рідну домівку. Це дівчинки йдуть в сім’ю чоловіка, а сини приводять дружин додому, тут і мають народитися діти. Ще мені не вказували, де народжувати!

– А що такого, у батьків великий будинок, там всім вистачить місця. До того ж, буде кому допомогти тобі з дітьми. А квартиру можна в оренду, збирати на машину, наприклад.

– Ну добре, опустимо момент, що я просто не уживуся з твоєю ріднею. Мені від них на роботу добиратися півтори години в одну сторону. Ти серйозно?!

Руслан на мене глянув, як на слабеньку розумом. А потім заявив, що ми переїдемо, а коли я опинюся при надії і питання з роботою сам собою закриється. Але я його не планувала так скоро закривати! Та й перспектива сидіти вдома в компанії свекрухи і другої невістки не гріла абсолютно.

Після такого специфічного знайомства я б не жила з ними, навіть якби не було своєї квартири. Але Руслан наполягає на цьому варіанті все дужче. У них так прийнято, бачте, йому вже перед батьками незручно!

Але мені чхати на його незручність в цьому питанні. Якби я знала до весілля про таку милу традицію, то весілля взагалі не було б. Якщо чоловік найближчим часом не вгамується, то доведеться Руслану шукати нову дружину для спільного проживання з його сімейкою. Я його вже попередила. І чому було зразу, до весіля, мені не оголосити прол їхні “принципи і правила”?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page