fbpx
життєві історії
– Ну як же, дочко, не треба? – лякалася мати. – Куди відкладати, чого чекати ще? Плаття купили! Кафе замовили. Людей запросили, бабуся вже квитки купила на поїзд – що тепер, здавати їх чи що? Як тепер все скасовувати щось, ти що? Все готово вже! Та ти не хвилюйся, це всі наречені перед весіллям так… Ну, врешті-решт, розведешся, подумаєш. Зараз не кам’яний вік! Зате не скажуть, що ніхто заміж не бере

– Краще зайвий раз нехай вийде заміж, чим не вийде ні разу! – п’ятнадцять років тому говорила Світланина мати, Марина Борисівна, старанно готуючись до весілля дочки.

Наречений, чесно кажучи, був зовсім поганенький: такий собі хлопець-друзяка, любив погуляти і випити. «Явно не для сімейного життя!» – зі знанням справи шепотілися Світланині подружки.

Але іншого у  неї не було. Хоча більшість колишніх однокласниць були вже заміжні і з дітьми на руках. Сидіти на цьому тлі в дівках було якось незатишно.

І все ж заміж Світлана виходила без особливого ентузіазму. Не було впевненості в правильності вибору, кроку і взагалі.

– А може не треба? – нерішуче питала вона мати. – Може, краще скасувати весілля? Ну або хоча б відкласти? Почекати?

– Ну як же, дочко, не треба? – лякалася та. – Куди відкладати, чого чекати ще? Плаття купили! Кафе замовили. Людей запросили, бабуся вже квитки купила на поїзд – що тепер, здавати їх чи що? Як тепер все скасовувати щось, ти що? Все готово вже! Та ти не хвилюйся, це всі наречені перед весіллям так… Ну, врешті-решт, розведешся, подумаєш. Зараз не кам’яний вік! Зате не скажуть, що ніхто заміж не бере…

Марина Борисівна щиро бажала дочці щастя. Звичайно, вона не могла не бачити, що майбутній зять – людина «не той». Але принца на білому коні, вважала вона, можна прочекати все життя і не дочекатися. Ідеальних немає все одно.

– Заміжжя – це лотерея! – говорила Марина Борисівна. – Ніколи не вгадаєш, що і як буде…

«Досвідчені» подружки тільки зітхали:

– Дивний якийсь шлюб. По любові? – Ні! По зальоту? – Теж не схоже. За розрахунком? – смішно навіть… Який там розрахунок! Хлопець гол як сокіл, ні кола ні двора. Ну да ладно, її життя. Добре, правда, що розлучитися у нас можна в будь-який момент.

…Світлану я не бачила багато років, і про те, як склалося її життя, дізналася зовсім недавно.

Вона заміжня, все за тим же, і живе просто-таки чудово. У них дві дочки, розумниці-красуні.

Чоловік – бізнесмен, спиртного в рот не бере ні краплі, вельми успішний і заможний навіть за столичними мірками. За відгуками спільних знайомих, Світлана з чоловіком живуть прямо-таки душа в душу, всім би так.

– Бувають же ідеальні сім’ї! – зітхнувши, розповідали мені про них. – Чоловік у ній просто чудовий. Пощастило так пощастило! І де вона тільки знайшла такий діамант?

З невеликого містечка Світлана з чоловіком перебралися до сусіднього міста, туди ж перевезли Марину Борисівну, яка у онуках дуже любить, і свекруха, здається, теж не залишили. У всіх на новому місці – просторі квартири, є заміський котедж, Світлана за кермом новенької іномарки.

У молодшої дочки няня, у старшій – супер-гімназія, по дому шарудить домробітниця. Світлана не працює, пару-трійку раз в тиждень займається роботою в благодійному фонді в якості волонтера – для душі, як вона каже і щоб вдома не киснути.

Чоловікові вона повністю довіряє, і він їй теж, грошей дає їй стільки, скільки вона попросить – на господарство, на дітей, так просто так. Два-три рази на рік сімейство вибирається в подорожі.

Об’їхали вже досить багато країн, де-не-куди витягли навіть Марину Борисівну, хоча вона, як сама зізнається, “не любителька їздити, але заради онучок…»

Права, виходить, Марина Борисівна – шлюб це лотерея, і тут вже як пощастить, заздалегідь передбачити, як складеться життя з цією людиною, практично неможливо?

Адже люди іноді, здається, все зважать, передбачать і розлучаються через пару років. А часом ось такі «дивні» шлюби живуть, попри все…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page