fbpx

Ну яка я тобі мама? Я мама твого чоловіка. І що мене вразило – дружина Вадима, Катя ця, з дитбудинку яка, відразу до мене підійшла і каже, мовляв, Віро Миколаївно, можна я вас мамою називатиму? Своїх батьків у мене немає, так нехай ви моєю мамою будете? Прибіжить до мене, одразу же прибирання затіє, там щось підправить, вже пиріг якийсь в духовці печеться. Анжеліці хлопець їй попався пробивний: у них достаток, будинок, два автомобілі. І з будинком як у майбутньому бути, кому відписувати? 

Мій син Вадим одружився у 28 років. Я сама сина і донечку ростила, ніхто не допомагав. Чоловік пішов, ще коли діти зовсім маленькі були. Може, тому син дівчинку з дитбудинку обрав. Нічого мені не говорив, зустрічалися тихо.. Весілля теж не дуже велике справили, я в нього і не вкладалася. Ну що я можу там нашкребти?

Але живуть Вадик і Катя душа в душу. Хоча я, звичайно, переживала. Хіба може у дитбудинку вихована людина сім’ю нормальну створити? Та бачу нащастя, що добре їм. Налагодили побут такий-сякий, собака, дві кішки. Обоє працюють, так вже років п’ять пройшло. Двоє діток у них. Чесно кажучи, не натішуся, коли бачу їх.

І що мене вразило – дружина Вадима, Катя ця, з дитбудинку яка, відразу до мене підійшла і каже, мовляв, Віро Миколаївно, можна я вас мамою називатиму? Своїх батьків у мене немає, так нехай ви моєю мамою будете? Я, звичайно, трохи розгубилася від такої прудкості, мені це нетактовним здалося, але сина не хотіла засмучувати. Дозволила.

І Катя ця, значить, така жвава дівчина виявилася. Хоч і молода, зелена зовсім, а справа йде на лад. Прибіжить до мене, одразу же прибирання затіє, там щось підправить, вже пиріг якийсь в духовці печеться. Подивитися за ним попросить, а сама в аптеку – шусть! І ось я вже з продуктами, з прибиранням, з аптечним набором, а вона чмокне мене в щоку і додому вже біжить. Ще з дітьми, з Вадимом побути.

Спочатку мене це не радувало, нервувало. Ось, думаю, безпардонна дівчина, всюди свого носика суне. А я хіба просила її щось робити? Але поступово я відтанула. Ну тому що вона проста, нехитра. Немає в ній нічого злого, недоговореного. Ось така людина, як є. І дуже винослива вона. Батарейка, їй богу. Не тільки своїх заряджає, але і мене теж. Зрозуміла, що мені ця дівчинка з дитбудинку набагато рідніше тепер, ніж своя, рідна.

У Вадима є старша сестра, Анжеліка. Тільки вона нас мало шанує. Вийшла заміж теж рано, але хлопець їй попався пробивний: у них достаток, будинок, два автомобілі. І діти, звичайно, є. Але якщо синових онуків я бачу часто, то Анжелікиних рідко. Крім того, дочка зауважила, що я Катю дуже полюбила. Тут і виникла проблема.

Каже мені одного разу Анжеліка, мовляв, чому це ти, мамо, так невістку свою шануєш? Наприклад, зять, мій чоловік, такою прихильністю твоєю не користується. А чим він гірший за Катю? А я, твоя рідна дочка, чому в немилість потрапила? Як так вийшло, що ти їй тепер більше посміхаєшся, а мені зовсім навіть не дзвониш?

Кажу, мовляв, донечко, так вона приходить до мене сама мало не щодня а тебе раз на місяць бачу. Так чому я її поважати не повинна?

Розгнівалася Анжеліка не нажарт. Ах так, каже. Тоді вибирай – або я і моя сім’я, або ця дитбудинівська сирота! Ось побачиш, вона тобі ще підніжку підставить. Усім вам! Поки не розпрощаєтеся з нею, знати вас нікого не хочу. Ні чоловік мій, ні діти мої сюди ні ногою! І поїхала від мене.

Слава богу, ні Вадим, ні Катя цього не чули. Як же соромно, господи! І зрозуміти не можу – за що я таке отримала від рідної дочки? За те, що невістка мамою мене називає? І що тепер робити? Відмовити Каті? Так справа в тому, що Анжеліці я все одно по суті не потрібна, а ці діти й онуки біля мене, турбуються, я їх люблю і вони мене. І з будинком як у майбутньому бути, кому відписувати?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page