fbpx

Ну яке тобі вже заміж мамо! У твоєму віці вже про душу і вічний спокій думати пора, а не про заміжжя! Хоча б не соромила мене, – накинулася на мене Віолета. А мені ж тільки шістдесят п’ять виповнилося! Весілля відбудеться, маленьке, лише з рідними, у ресторанчику, шкода, що дочки на ньому не буде

Мене дуже ображають слова і поведінка рідної дочки Віолети. Я зібралася вдруге заміж і дуже щаслива, а вона замість того, щоб порадіти за мене, насміхається і каже, що в моєму віці вже про душу і вічний спокій думати пора, а не про заміжжя. А мені ж тільки шістдесят п’ять виповнилося!

Дочку я ростила сама. Її батько, мій чоловік, спився ще на початку дев’яностих, не зміх впоратися з ситуацією. Від нього залишилася квартира і борги, квартиру довелося продати, щоб дочка не залишилася сиротою, з решти грошей я змогла купити кімнату в комуналці. Жити було тяжко, доводилося викручуватися гвинтиком, щоб на життя вистачало.

Менше двох робіт у мене ніколи не було. Я і пошту носила, і на ринку стояла торгувала, і двори підпітала, і під’їзди мила, хоча за освітою я педагог. Тільки що тоді вчителі нікому не були потрібні, що зараз. Але тоді, звичайно, було гірше.

Змогли ми вижити тільки завдяки тому, що в комуналці сусіди хороші трапилися. Не всі, були й погані, але хороших було більше. Вони і з донькою допомагали, речами ми мінялися, продуктами ділилися, підтримували одне одного, так і протрималися.

А потім нашу комуналку якийсь бізнесмен собі пригледів, почали нас розселяти. Знову пощастило, що по-чесному розселили. Ми з донькою отримали однокімнатну окрему квартиру. Так, без ремонту і маленьку, але це вже своя квартира, окрема, з окремою кухнею та санвузлом!

Знову почався марафон на виживання, тому що без сусідів хоч і зручно, але складно було. Добре, хоч Віолета на той час вже виросла і за нею постійний нагляд вже не був потрібен. Вона, як і майже всі діти тоді, жила з ключем на шиї, могла сама підігріти їжу, поїсти, посуд помити і уроки зробити. А я працювала як кінь.

Згодом, звичайно, все налагодилося, стало легше. Я це до того розповіла, щоб було зрозуміло: свого життя у мене і не було толком, нічого я в молодості не бачила, крім роботи і нескінченних турбот. Жити почала, тільки коли на пенсію пішла, а дочка заміж вийшла.

Зараз я теж підробляю, але там така робота – консьєржка – не чіпай лежачого, це і не робота, можна сказати, але свою копієчку приносить. Та й часу не дуже багато і займає.

У мене з’явилася можливість ходити в театри, просто гуляти, на виставки ходити. Для пенсіонерів багато заходів по знижці, а деякі взагалі безкоштовно знайти можна. Стільки в житті цікавого! Ще почала відвідувати гуртки і різні безкоштовні курси для пенсіонерів. Є багато різних – і в’язання є, і комп’ютерні, і спів, і танці, і інші.

Я пішла на комп’ютерні курси, дочка старий комп’ютер віддала мені, а я ним толком користуватися не вмію. Там я і познайомилася з Тиморфієм. Він старший за мене, але теж жваво всім цікавиться.

Ми стали щодня телефонувати, гуляти разом, багато розмовляли. Він мені дуже подобався, я бачила, що це взаємно. Не в нашому віці розводити довгі церемонії, ми вирішили не витрачати час і жити разом. А потім він зробив мені пропозицію, тому що в нашому віці юридичний статус відносин вже багато значить.

Віолета про ці приємні події в моєму житті знала, я з нею ділилася. Вона говорила, що рада за мене, що я не сумую, тому її реакція на моє заміжжя була дуже несподівана.

Замість привітань я почула від Віолети тільки глузливий тон і фразу, що знайшлися наречений з нареченою, обом два четверга залишилося. Нам би про душі пора подумати, а не про весілля.

Я образилася, тому що старою, якій залишилося два четверга, я себе не вважаю. Сказала дочці, що мені неприємні її слова, а вона заявила, що на правду ображатися не можна. І порадила мені сходити до лікаря або до психолога, тому що нормальна людина такими дурницями на схилі років не буде займатися.

Тепер я з нею не хочу спілкуватися взагалі, вона дуже мене образила і продовжує тиснути, надсилаючи смс з затаннями, чи не відкинув ще тапки мій наречений і все в такому дусі. Не хочу її бачити і чути. Не розумію, з чого така реакція, адже ні я, ні мій обранець їй нічого поганого не зробили.

Весілля відбудеться, маленьке, лише з рідними, у ресторанчику. Тільки ось шкода, що дочки на ньому не буде, але це вибір Віолети.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page