fbpx
життєві історії
Ну яке вам зараз весілля? Це ж яка слава піде, – говорила нам свекруха, а у самої ж Руслани Василівни рильце ж ще й як у пушку! Руслана Василівна мені встигла влаштувати веселе життя ще до того, як офіційно стала моєю свекрухою. Вже які пафосні промови про мораль і моральність вона промовляла – досі не віриться, що я все це витримала

Руслана Василівна мені встигла влаштувати веселе життя ще до того, як офіційно стала моєю свекрухою. Вже які пафосні промови про мораль і моральність вона промовляла, як влучала дієсловом і зверталася до нашого сумління з її сином!

– Ну яке вам зараз весілля? Це ж яка слава про нас піде, – говорила нам свекруха, а у самої ж Руслани Василівни рильце ж ще й як у пушку!

Вона щосили переконувала нас у тому, що наречена при надії – це не прийнятно, тому весілля краще не справляти, не привертати увагу, а просто тихо розписатися.

Ми з моїм чоловіком Ромою до весілля п’ять років зустрічалися, три роки з яких мешкали разом. Одружуватися ми хотіли давно, але спочатку ми навчалися в університеті і грошей не було, потім з роботою було не дуже. Ми б, мабуть, і тепер ще не одружилися, але дізналися, що скоро станемо батьками і далі тягнути вже не хотілося. Мені здавалося правильним, щоб дитина народилася у шлюбі.

Весілля ми з Романом хотіли пишне – з білою сукнею, фатою, купою гостей, букетами, застіллям і всім таким іншим. На весілля мрії ми й збирали гроші. Хтось скаже, що це не розумно, пусті витрати, але нам із чоловіком так хотілося. Зрештою, ми копили самі, не просили в борг ні в кого і не брали кредит. Ми дорослі люди, маємо право.

Навіть новина про дитину не змінила наших планів, просто весілля довелося перенести на більш ранній термін, поки ще не помітно нічого. Я була на другому місяці, коли дізналася, що стану мамою.

Мої батьки новину сприйняли нормально, а ось мама Романа Руслана Василівна влаштувала виставу з картинним падінням на диван, масуванням скронь і воланням, що ми хочемо не в кращому світлі її перед усією ріднею виставити. Від такої реакції ми з чоловіком отетеріли. У сенсі – так не прийнятно?

Мама чоловіка знала вже давно, що у нас справа йде до весілля і ніколи не висловлювала нічого проти моєї кандидатури. Принаймні, я про це не чула за всі роки жодного разу. А тут – ось такі претензії.

– Наречена у білій сукні та з животом! Ну це ж не можна так! Я й так заплющувала очі, що ви живете до шлюбу разом, але то я. Навіщо про це сповіщати усю рідню. Тепер усі будуть вважати, що ви одружилися через дитину!

І як на це реагувати? У нас тут повернулося середньовіччя чи що сталося? Так, ми теж не в захваті, що доведеться так змінювати плани, але й годі. Нічого такого в принципі не сталося.

– А може ви просто розпишетесь тихенько, не влаштовуватимемо святкування? – з надією запропонувала свекруха.

Але нас такий варіант не влаштовував. Зрештою! Ми не зробили нічого протизаконного, щоб ховатися. Ми й так збиралися одружуватися, а дитинка просто прискорила цей процес.

Але свекруха маялась і зітхала, а коли дізналася про список гостей, то схопилася за голову – це ж сором на всю рідню, її син одружується, бо отаке сталося. Чоловік із мамою кілька разів серйозно говорив, що якщо її так сильно бентежить ця ситуація, то вона може не йти на весілля, щоб їй не було не зручно. Ця пропозицію Руслана Василівна увагою не удостоїла.

Тільки під час підготовки до весілля я зрозуміла, як багато у нас родичів та друзів, і як вони розкидані по країні. Через це гості прибували не один день, дехто приїхав саме в день весілля, а хтось, кому довго добиратися, за день-два днів до урочистостей. Однією з таких гостей стала бабуся чоловіка по батькові.

Самого батька вже на світі не було дуже давно. А ось бабуся у Романа була, дуже міцна на вигляд бабуся, що любить посміятися і не сміливо вживати міцне слівце. Ми якось одразу порозумілися з нею.

– Як добре, що ви оце поженитися надумали! Хоч якась радість, а то в моєму віці все частіше на прощання запрошують, – сміялася вона Клавдія Петрівна. Диво, а не жінка.

При своїй свекрусі мама чоловіка поводилася стриманіше, але наодинці все одно намагалася дорікнути мені, що мало того, що у такому стані я вирішила грати таке весілля, так ще й у біле плаття вирядитися збираюся. Одну з таких розмов і почула Клавдія Петрівна.

– А хто б говорив про весілля і дитятко? Сама нічого не забула? – примружилася бабуся. – А хто моєму Кольці вилами махав, що він тебе оце так “підготував” до заміжжя? Якби не ті вила, ще невідомо, чи було б весілля, чи ні! А так три дні все село гуло за ваше весілля.

Я була вражена інформацією, що відкрилася. Ось тобі і маєш! А мені Руслана Василівна розповідала іншу версію: що вона опинилася при надії одразу після весілля, а син народився трохи раніше. А тут все набагато цікавіше виявилося.

Свекруха пішла бурими плямками і нічого не сказала, проте дуже швидко покинула кімнату. Їй у слід линув заливистий сміх бабусі.

Ми цю тему старанно обходимо досі. Свекруха більше не піднімала тему, що це неприйнятно, я вдавала, що не чула, що розповіла бабуся. Але тепер я точно знаю, що найголосніше про моральність зазвичай кричить той, у кого самого рильце у пушку, як оце у випадку з Русланою Василівною. Сміх і гріх.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com