О дванадцятій ночі дзвінок у двері, ми вже з батьком спати збиралися лягати! Син приїхав, на ньому обличчя нема. Чесно кажучи, дуже здивувалися, це вперше за вісім років шлюбу він до нас ось так несподівано з’явився, попросився переночувати. Запитуємо, що трапилося? Виявляється, справа в тещі! Днює і ночує в них, і виставити її жодної можливості.
Теща Кирила — зовсім нестара жінка, їй немає й шістдесяти. Але свого життя вона не має – весь свій вільний час вона проводить у дочки, начебто «допомагає з дітьми».
Дітей у Кирила та його дружини Станіслави двоє, старшому синові чотири, другому півтора роки. Станіслава не працює, сидить у декреті вже п’ятий рік, і за великим рахунком дуже рада, що мама приїжджає щодня – удвох не так нудно, до того ж мати справді дуже допомагає дочці і вдома, і з дітьми.
Але Кирилові це все, щиро кажучи, подобається не дуже.
– Тобто поки теща приходила вранці і їхала ввечері, Кирило особливо нічого проти не мав, – розповідає Ганна Олегівна. – Але поступово дійшло до того, що вона залишається там ночувати через день та щодня, і що далі, то більше. Тому й дивись, зовсім у них оселиться. А ось це вже починає напружувати.
За словами Ганни Олегівни, Кирило вже багато разів говорив із дружиною, що гості – це добре, але брати до себе маму на постійне проживання, він зовсім не хоче. Станіслава погоджується – так, мами стало останнім часом якось забагато. Але зробити з цим нічого не може, або не хоче.
– Ну, я ж не можу її вигнати, або не пустити! – мало не плаче Станіслава. Вона бабуся приходить до онуків. До того ж, допомагає мені з дітьми! Без неї я б не витримала, одна з двома!
Натяків, поглядів, зітхань і покашлювань вона не розуміє категорично. Прийшовши до дочки, вона крутиться цілий день як білка в колесі, знаходить собі справи: закінчує гладити білизну – береться чистити картоплю, потім починає розбирати шафу, потім – мити взуття, мимохідь бере на себе дітей – старшого, то молодшого.
Особливо активізується теща надвечір. Додому їй йти явно не хочеться, тому вона тягне час – прибирає іграшки, вішає білизну, розбирає посудомийку, починає протирати дзеркала, полички, плінтуси.
– Мамо, пізно вже, не треба, кидай все, тобі час їхати! – каже їй Станіслава.
– Так-так, зараз поїду. Ось зараз дороблю тут все, приберу і буду збиратися.
Проблема в тому, що доробити все в будинку з двома маленькими дітьми практично неможливо, та мама і не прагне. Вона має інше завдання, прямо протилежне – затягнути час і залишитися на ніч. З роботи приходить Кирило і в черговий раз застав у хаті тещу, важко зітхає, і з докором поверх маминої голови дивиться на дружину.
Станіслава за маминою спиною безпорадно розводить руками у відповідь на лютий погляд чоловіка – мовляв, а що я тут можу вдіяти?
– Я вам заважаю, так? – лагідно питає Станіславу мама.– Ну, потерпіть трошки, зараз ось тут додому і піду.
– Ой, мамо, ну не кажи, кому ти заважаєш? – роздратовано відповідає Станіслава. – Просто вже пізно, а тобі ще їхати.
Мама нога за ногу збирається ще хвилин сорок-годину і, у кращому разі, під кінець вечора за нею зачиняються нарешті двері. Але останнім часом так буває не часто. На вулиці холодно, темно, йде дощ і виганяти жінку похилого віку якось неправильно.
– Ну куди вона зараз піде? – Пошепки вимовляє чоловікові Станіслава в іншій кімнаті. – Десята година. Нехай уже залишається!
Тиждень тому Кирило не витримав, урвався терпець – у черговий раз застав тещу вдома, просто поїхав до матері і вже три чи чотири дні живе.
Дружині поставив ультиматум – або я, мовляв, або твоя мама. Спочатку Станіслава писала активно, умовляла не дурити, повертатися додому, а потім притихла. Мама там, напевно, зараз живе і втирає їй сльози на законних підставах.
А може, Кирило неправий? Влаштував істерику на рівному місці. Нічого страшного теща не робила. Ну, самотньо було людині.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
