fbpx

О, ні! Я що б свої роти прогодувала. Скільки в мого тої зарплати, ціла фіга! Ми не потягнемо. Для таких дітей сиріт є спеціальні заклади. Впевнена, Орисі там буде добре, – говорила тітка Оля, у якої дівчинка часто гостювала з батьками. Був у тата Орисі і брат, але він давно на заробітки в Голландію поїхав, а згодом і всю сім’ю перевіз туди. З того часу й не появлялись вони в Тернополі. Йому навіть не дали знати, що брата на тому світі вже немає

О, ні! Я що б свої роти прогодувала. Скільки в мого тої зарплати, ціла фіга! Ми не потягнемо. Для таких дітей сиріт є спеціальні заклади. Впевнена, Орисі там буде добре, – говорила тітка Оля, у якої дівчинка часто гостювала з батьками. Був у тата Орисі і брат, але він давно на заробітки в Голландію поїхав, а згодом і всю сім’ю перевіз туди. З того часу й не появлялись вони в Тернополі. Йому навіть не дали знати, що брата на тому світі вже немає.

Орися залишилася зовсім однісінька. Родичі не захотіли брати вже дорослу дівчинку до себе. Нещодавно їй виповнилося 13. Всі співчували їй, проявляли жалість, тицяли шоколадні цукерки, але дати прихисток у себе сироті ніхто не виявляв бажання.

Сестра мами, тітка Рая, говорила, що їй нікуди забрати Орисю, оскільки зі своїми рідними дітьми впоратися не може. Двоюрідна сестра мами, тітка Оля, у якої дівчинка часто гостювала з батьками і допомагали неодноразово, теж відмовилася прийняти Орисю. З яких причин, невідомо. Рідний брат тата жив в іншій країні і, можливо йому навіть не повідомили, що Орисі батько пішов з життя.

Так Орися опинилася в притулку. Жила в кімнаті з трьома дівчатками такого ж віку, як і вона. З новими подружками дівчинка відразу порозумілася. Вони не ставили питань про батьків Орисі і добре, тому що Орися не готова була говорити про це. Вона не могла змиритися з їх втратою.

Так минув місяць. Орися почала звикати до нового помешкання і їй навіть подобалося там. Дівчинка вже трохи відійшла після відходу батьків і могла ночами спати, не плачучи в подушку потайки від усіх.

Одного разу дівчатка старші стали дражнитися:

– Що родичам ти не потрібна? Звичайно, таке страховисько!

– Неправда, – плакала Орися, – Батьки стали ангеликами.

– Так звичайно, це вони від тебе втекли, щоб на очі не потрапляла! – реготали кривдниці.

– Ні, тато з мамою… відійшли у засвіти, – повторювала Орися.

Вона ридала все сильніше, як раптом темрява…

Прийшла до тями Орися вже в кімнаті на ліжку. Поруч були медсестри і сусідка по кімнаті.

– Прийшла до тями? Десь болить? – поцікавилася медсестра.

– Запаморочення тільки. – відповіла Орися.

– Ну це зрозуміло, так вдарилася, коли свідомість втратила.

– Я плакала. – промовила тихо Орися.

– Так, ти більше не плач і вставати теж не потрібно, відпочивай.

Пізно ввечері в кімнату до Орисі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею вдень.

– Вибач, будь ласка, ми не думали, що ти так відреагуєш на наші жарти.

– Нічого. – відповіла Орися.

– Давай знайомитись. – запропонували вони.

– Давайте, мене звуть Орися.

– А я – Оля, а це Іванка. Ти, правда, пробачила нас? Нам дуже соромно за свої слова, – сказала одна з дівчаток.
Я вас пробачила. – прошепотіла Орися.

Через пару днів Орися відчувала себе набагато краще, вона вже могла підніматися з ліжка і відразу ж відправилася в бібліотеку. Дуже Орися любила читати. В цей час до неї підійшла Іванка і сказала:

– Орисю, а у мене для тебе хороші новини! – сказала вона.

– Правда? Які?

– Я підгледіла в твою особисту справу і, виявляється, у тебе є дядько. там і адреса його вказана. Ми з Олею вирішили написати йому листа. І ось, він відповів. Виявляється, йому не сказали, про твоїх батьків. А він обіцяв приїхати за тобою незабаром.

– Серйозно? – зраділа Орися.

– Ну звичайно! – з усмішкою сказала Іванка.

Орися жила одними очікуваннями, коли ж за нею приїде дядько Роман. І дочекалася. Одного разу до неї прийшла вихователька і сказала:

– Орисю, до тебе гості.

– Які? – схопилася дівчинка.

– Йдемо, побачиш!

Орися здалеку впізнала дядька Рому і кинулася до нього назустріч.

Чоловік обійняв племінницю міцно-міцно і сказав:

– Орисю, як же ти виросла! Давай, збирайся, ми їдемо.

Орися миттю рвонула збирати речі, попрощалася з подругами і пішла з дядьком Ромою.

Уже на виході Орися щось згадала і повернулася до притулку.

– Дякую вам, Іванко, Олю! – обіймала вона своїх подруг.

– За тобою приїхав дядько? – запитали вони.

– Так, і дякую вам за те, що знайшли його!

Орися з дядьком поїхали жити до нього, в Голландії у нього були ще дружина і дочка. Дівчинку зустріли тепло і привітно, поставилися як до рідної дочки. А незабаром удочерили.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page