– …О пів на п’яту ранку дитина заплакала, він прихворів зараз, – розповідає тридцятирічна Ксенія. – Я підскочила, дивлюся – чоловіка немає! Взагалі у квартирі немає, уявляєш? Ні куртки, ні черевиків, ні ключів від машини. Лягали ввечері разом! Дзвоню, питаю – ти де взагалі? Все нормально, каже, спи, я – у мами! Це мати йому о другій годині ночі зателефонувала, він встав, зібрався і поїхав до неї!
…Всі п’ять років свого шлюбу Ксенія бореться зі свекрухою, Антоніною Олексіївною, за увагу чоловіка Ігоря. Антоніна Олексіївна постійно тягне ковдру на себе.
Дзвонить не просто щодня, але і по кілька разів на день, весь час звертається до сина з великими і маленькими проханнями: приїхати, забрати, відвезти, налагодити комп’ютер, допомогти на дачі, прибити полички і поміняти розетку…
– Твоя мама хіба не в курсі, що існують таксі, сантехніки, комп’ютерні фахівці? – з сарказмом цікавилася Ксенія. – Ну не правильно це, ввечері по пробкам їхати на інший кінець міста, тому що мамі прийшла примха терміново пересунути шафу з одного кута в інший! Нехай двірника попросить, дасть йому гроші! У тебе сім’я, дитина, робота. Скажи, що ти не можеш! Виклич їй, врешті-решт, «чоловіка на годину»!
Але навіть викликавши фахівця, наприклад, з ремонту холодильників, Антоніна Олексіївна все одно дзвонить синові. За людиною треба стежити, що він там напрацює, незрозуміло, сумлінних людей зараз немає в принципі, а Антоніна Олексіївна ні в ремонті, ні в холодильниках нічого не розуміє.
Раптом майстер замінить якісь деталі в її агрегаті, або змусить купити те, що не треба, або ще як-небудь обдурить стареньку. Самотню жінку образити норовить кожен. Потрібно, щоб у домі був чоловік, якого так просто навколо пальця не обвести…
– Вона не стара ще жінка, їй шістдесяти немає! – з обуренням розповідає Ксенія. – Просто спритно прикидається… Тут вона не розуміє, там не може, це не знає, як… Ну якось же інші жінки її віку одні живуть? І самі проблеми вирішують. І лампочки вкручують, і лічильники перевіряють, і крани лагодять, і навіть пральні машини…
Поки живий був свекор, батько Ігоря і чоловік Антоніни Олексіївни, Ксенії було простіше. Але три роки тому свекра не стало. На перші місяці Ігор переїхав до матері. Звичайно, спочатку Ксенія не протестувала – тут все зрозуміло. Сама зібрала чоловікові речі на перший час.
Але минув тиждень, потім місяць, потім другий, настав третій. Змінився сезон, чоловік заїхав додому взяти тепле пальто і черевики, а також ще деякі речі, необхідні для життя. «Перший час» явно затягувалося…
– Ти додому-то збираєшся повертатися чи як? – поцікавилася Ксенія.
Але чоловік тільки зітхав і просивпотерпіти. Мамі дуже важко. Вона не може ні спати, ні їсти, до лікаря йти відмовляється і тільки коли з роботи приїжджає син, їй стає легше.
Ксенії адже особливо його присутність у квартирі поки не потрібно, дітей у них тоді ще не було. А для мами син зараз порятунок…
Ксенія довго входила в положення, але нарешті збунтувалася.
– Я вже серйозно думала тоді – розлучимося, – розповідає Ксенія. – На четвертий місяць ультиматум висунула: або ти повертаєшся, або залишаєшся. Повернувся… І нічого н сталося, уявляєш! Хоча Ігор був упевнений, що мама його від’їзду просто не переживе… Але ось такі концерти, як вчора вночі, у нас час від часу… У нас і дитина маленька тепер. Але свекруха про це не думає. Як тільки їй стає сумно – дзвонить синові, а він летить до неї бігом… Тьху!
– Слухай, ну може бути, їй дійсно погано з серцем було? Не прикидалася ж вона?
– Та як же… Я запитала вранці у чоловіка – «швидку», чи що, викликали вночі до матері? Каже, немає, без «швидкої» обійшлися, мама випила таблетку і все пройшло. Запалення хитрості, мабуть, як моя бабуся в дитинстві говорила! Як тільки син приїхав – заспокоїлася. Я чоловікові кажу – ну ти сам-то розумієш, що це ненормально? Ти всю ніч проїздив, не спав, з другої години на ногах, на нервах, за кермом, а вранці тобі на роботу! Адже там не пожаліють, що ти добу, не спав! Мати думає тільки про себе!
– А він що?
– Так розумію я все, говорить, але що я можу зробити? Ось вона дзвонить вночі, каже, серце тисне, в очах темно, не знаю, чи доживу до ранку. І що? Трубку покласти і спати завалитися? Звичайно, я потихеньку зібрався, щоб вас з сином не розбудити і поїхав до неї…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
