fbpx
життєві історії
Оберемки квітів, рожеві кульки, привітання, тільки мені від цього було не легше. В голові все крутилась думка, яка не давала заспокоїтись. Що вони всі собі думають? Чому ніхто не спитає, де ми, “четверо голів”, будемо жити. Тулитися в однокімнатній квартирі в мене вже немає сил. Юля одна, для чого їй була ця квартира. Жили б приспівуючи зараз в трикімнатній. Але ж ні!

Оберемки квітів, рожеві кульки, привітання, тільки мені від цього було не легше. В голові все крутилась думка, яка не давала заспокоїтись. Що вони всі собі думають? Чому ніхто не спитає, де ми, “четверо голів”, будемо жити. Тулитися в однокімнатній квартирі в мене вже немає сил. Юля одна, для чого їй була ця квартира? Жили б приспівуючи зараз в трикімнатній. Але ж ні!

Боженька подарував нам донечку. Старшому синочку п’ять недавно виповнилося. На виписці мене зустрічали радісні родичі. Обличчя бабусь та дідусів світилися щастям, усі бажали здоров’я, удачі та всього доброго.

А в мене в голові крутилася одна думка – зараз ми приїдемо до нашої тісної однокімнатної квартири, свекруха зі свекром повернуться в свій просторий будинок, мама з сестрою – роз’їдуться у свої хороми, і ніхто навіть не замислюється, що нам у п’ятнадцятиметровій кімнаті буде, м’яко кажучи, тісно.

У батьків чоловіка в нашому місті є трикімнатна квартира, а ще в селі чудова хата, город, поруч річка, живи – не хочу! Але вони мотаються із міста до села, і на наші прохання обмінятися дахом над головою просто не реагують. Тільки одного разу свекруха сказала мені: “Ми вже у віці, спимо неспокійно, у кожного своя кімната, а у великій кімнаті дивимося телевізор і зустрічаємо гостей”.

Напевно, вона вважає, що ми вчотирьох будемо дуже спокійно спати голова до голови, до того ж під регулярний плач малюка.

Так, цю квартиру моєму чоловіку і його сестрі батьки подарували. Спершу вона була трикімнатна. Але коли їх молодша дочка Юля підросла, і стала студенткою, вони вирішили розміняти її на дві однокімнатні, інакше не виходило.

Юля незаміжня, живе, як сир в маслі катається, і теж “не помічає” наших стиснених житлових умов.

Все це промайнуло у мене в голові і, мабуть, відобразилося на обличчі, бо родичі почали активно згортати свою вітальну програму і поспішили розбігтися в різні боки.

Попрощавшись, я сумно усміхнулася чоловікові: “Ну що, поїхали додому?”

Ось так і живемо! Всім все байдуже!..

Фото ілюстративне