fbpx
життєві історії
Обслуговувала я у той день банкет, присвячений весіллю батька моєї дитини. За мої послуги мали заплатити 10 тисяч і ще «чайові». Так склалося життя, що я підробляю офіціанткою на виїзних банкетах. Іншого виходу у мене немає, треба утримувати маленьку дочку. Вірочці вже п’ять. У моєму уявленні Вадим мусив десь просити милостиню, а я під’їхати до нього на крутому «джипі». Моя мама була дуже сердита. Вона не розуміла, навіщо я взяла гроші

Так склалося життя, що я підробляю офіціанткою на виїзних банкетах. Іншого виходу у мене немає, треба утримувати маленьку дочку. Вірочці вже п’ять. Зростає допитливою веселою дитиною. Шкода, що її тато не бачить, від якого дива він втік. А сталося це практично відразу ж, як я сказала, що при надії.

Відтоді востаннє я бачила Вадима в суді, коли встановлювала батьківство та подавала на аліменти. Останні, до речі, він платить. Але я нічого не витрачаю. Все відкладаю на майбутнє своєї донечки. Адже їй ще навчатися та заміж виходити.

І ось мені підвернулася можливість обслуговувати дуже дорогий банкет. За мої послуги мали заплатити 10 тисяч і ще «чайові». Яким ж було моє здивування, коли в накрохмаленому нареченому я впізнала свого колишнього. Це був Вадим!

Наречена теж була гарна. Про таку розкішу сукню я навіть мріяти не могла. Та й зустріч нашу з ним я абсолютно по-іншому уявляла. У моєму уявленні Вадим мусив десь просити милостиню, а я під’їхати до нього на крутому «джипі». Але в житті все зовсім по-іншому складається…

Я свято сподівалася, що мене не впізнають. П’ять років тому я була симпатичною реготухою, а не змученою матір’ю-одиначкою. Вадим навіть на мене не глянув. У мене було дуже велике бажання кинути тарілки і побігти геть, але ще не зароблені гроші вже були подумки витрачені. Треба було викручуватися за будь-яку ціну.

На весіллі були присутні всі родичі мого колишнього благовірного. Вони голосно виголошували тости, бажали молодим щастя. Потім почалися конкурси. Свекруха побажала молодим якнайшвидшого поповнення і попросила, щоб народили скоріше онука чи онучку.

Але ж є внучка! Спілкуйтеся! Нехай буде ще одна бабуся! Але моя Ввра їм не потрібна…

Раптом я зрозуміла, що мені нема чого соромитися. Я чесно заробляю на шматок хліба, а не відмовляюся від дитини. Я розправила плечі і пішла обслуговувати весілля свого колишнього.

Хотілося плювати в тарілки всім. Починаючи від нареченого і закінчуючи родичами нареченої. Але я не опустилася так низько! Старанно довела банкет до кінця і почала збирати посуд по завершенню урочистостей.

Уже в машині адміністратор передала мені конверт. Виявилося, його адресувала мені мати нареченого. Мабуть, таки упізнала. У ньому було десять тисяч гривень. Що вона хотіла цим сказати? Вибачитися? Принизити? Відкупитися? Подякувати за мовчання? Мені було все одно! Я раділа, що зможу порадувати дочку.

Моя мама була дуже сердита. Вона не розуміла, навіщо я взяла гроші. А я думаю, що вчинила правильно. У будь-якому випадку, я витратила всю суму на Віру.

Я проколола доньці вушка і поставила золоті сережки. А ще купила величезного плюшевого ведмедя. Вірочка вже третю ніч засинає з ним.

Часто мені буває дуже прикро. Чому така несправедливість? Я ставлю на стіл м’ясо лише у свята, а Вадим закочує дорогі банкети. І головне, йому взагалі байдуже, як там росте Варя.

…Скоро у Вірочки з’явиться молодший братик або сестра. І у цієї дитини буде можливість рости в повноцінній сім’ї, а не так, як у моєї старшої дочки. Від цього стає дуже боляче і прикро… Ось так і виходить, що чийсь принц на білому коні в минулому був справжнім рогатим створінням!

Але я не ображаюся на долю, зараз у мене все добре.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!