fbpx
життєві історії
Одне за одним у нас з Устимом народилися двійко діток-погодок. Я дуже схудла, недосипала постійно, була наче вичавлений лимон. ніхто не допомагав, я сирота, а свекруха на пенсії, але дуже зайнята у себе на городі. так і живемо. А тут у чоловіка Устима – ювілей, 30 років. Його мама каже, що треба обов’язково відзначити. – Давайте багато чаю з тортиком поп’ємо у вузькому колі. Вона мені нічого не сказала

Одружені ми з Устимом чотири роки, живемо окремо, у приватному будиночку, який мені від бабусі залишився.

Одне за одним у нас з чоловіком народилися двійко діток-погодок. Я дуже схудла, недосипала постійно, була наче вичавлений лимон. ніхто не допомагав, я сирота, а свекруха на пенсії, але дуже зайнята у себе на городі. так і живемо.

А тут у чоловіка Устима – ювілей, 30 років. Його мама каже, що треба обов’язково відзначити. Я говорю, добре, але в мене сил ніяких і так, плюс двоє дітей, молодшому року немає, давайте багато чаю з тортиком поп’ємо у вузькому колі. Вона мені нічого не сказала, але Устиму потім висловила:

– Як так!? Який чай? Ювілей же! І родичі ж прийдуть, як не нагодувати, не напоїти?

У результаті довелося мені накривати стіл на 15 гостей. Як я вижила тоді, вже не пам’ятаю, все зникло в товщі століть.

Через рік я прийшла в себе, трохи погладшала.

Що цікаво, зі свекрухою Юстиною Артемівною у нас добрі стосунки, але я все одно таємно несу у собі пам’ять про той випадок. Ніколи їй не скажу, та й забути не можу. Та й земля – вона ж кругла.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.