Наталя, ще будучи школяркою, закохалася у Нестора. Не зважала вона тоді і на різницю у віці, яка складала майже десять років.
Хлопець він ставний, чорнявий, великі карі очі, які пронизували поглядом. Всі дівчата в селі були в нього закохані, та він відкидав кожну, бо закоханий був у дочку фермера – Наталку.
Наталя дуже гарно вчилася в школі. Закінчила її із золотою медаллю. В мами з татом стільки планів було. Вони натішитися донькою не могли. Та сталося непередбачуване.
– Мамо, татку! Мене Нестор заміж зве. Каже, життя йому без моїх очей немає.
– Доню, а як же університет? Ти ж завжди мріяла лікарем стати.
– Нічого, мамо. Ось вийду заміж. Обживемось трохи, а там, згодом, і вчитися піду. У мене все життя попереду.
– Ой, не знаєш ти доню, яке це сімейне життя. Поживете, там дітки підуть, не оглянешся, як життя пролетить. А молодість – яка ж вона прекрасне. Не спіши – благаю!
Не послухала Наталя. Вже дуже сильно наполягав на заміжжі Нестор. Гори золоті обіцяв…
Після весілля Наталка пішла в невістки. Нові батьки не ображали. З любов’ю відносились до дівчини. Та Нестора, як ніби підмінили. Він свого добився, а тепер можна робити, що хочеш. І додому міг не прийти ночувати, і голос, та й не тільки, міг підвищити на дружину.
Через пів року Наталка сказала чоловіку, що хоче здійснити свою мрію – піти вчитися в медичний університет.
– Яка тобі вже наука! Тепер твоя робота чоловіка доглядати, та дітей народжувати, – строго сказав Нестор.
– Сиди дома і не рипайся.
Наталка не могла піти проти волі чоловіка. Згодом один за одним у них народилося троє діточок. Старший – татова гордість – син Василько, а потім, рік за роком, народилися і дівчатка – Марічка та Катруся. Славні дітки, виховані. Наталка вклала в них всю свою душу.
Одного дня Нестор прийшов додому, і сказав, що його друг Андрій, збирається їхати до Чехії, і набирає бригаду. Платять там добре. Тому він довго не думаючи, зібрав речі.
– Ти мені тут за дітьми гляди, я гроші висилати буду. І ще, щоб дурниць ніяких не робила, ти ж знаєш, у мене тут скрізь свої люди є, все мені доповідять.
Перші місяці Нестор, як і обіцяв, гроші висилав, а далі все рідше та рідше. Наталка економила, відкладала, ніби відчувала щось не ладне. Згодом Нестор перестав, як гроші передавати, так і телефонувати. Все розуміла Наталка, не перший день на світі живе. Знайшов собі якусь пані, та й живе з нею без клопоту.
Наталка розуміла, що батьки довго допомагати не будуть, я не як, а троє діточок ростуть, який і одягти треба, і нагодувати.
Влаштувалася вона прибиральницею в місцевій аптеці. Спершу ніяково було, але потім звикла. Що поробиш, в першу чергу за дітей думала жінка.
– Наталю? Ти? В школі відмінницею була і до такого життя докотилася? Де ж твій благовірний? Як так могло статися…, дивувалися однокласники, які бачили її в аптеці, не за прилавком, а з тряпкою в руках.
Наталка не зважала на осуд людей, вона дбала не про себе, а працювала, щоб діти були не обділені, щоб вивчилися і знайшли себе в цьому світі.
Наталя тільки тепер зрозуміла, чому батьки так відмовляли її від весілля. – Чому не послухала? Чому обрала ось таке життя для себе? Вона лише пообіцяла собі, що зробить все, лиш би її діти були щасливі, не такі, як вона…
Про Нестора вже й забули в селі. Наталка дітей виростила. Старші, Василько та Марічка – вже свої сім’ї створили. Найменша, все ще голубилася біля матері. Вона успадкувала її, такий ніжний голос, і кожної неділі, на службі Божій, всі прихожани милувалися їхнім співом.
– Співають обидві, як ангелочки. Хоч би і Катруся, як старші діти, мала щасливу долю. Хватить того, що мати своє життя віддала ось цьому… – Та не дай Бог, – говорили інші бабусі після служби…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
