fbpx
життєві історії
Одного дня, побачивши свою сестру Зою, що розляглася на ліжку, попросила її допомогти бабусі Богдані на кухні. На що сестра відповіла: – Я сюди не працювати приїхала, а відпочивати. Будинок бабусі, за її бажанням, я продала, купила їй квартиру. Приїжджаю – і справді: біля будинку на валізах сидять 7 зовсім незнайомих людей, з них 4 дітей. – Давай, завантажуй валізи, поїхали

У моєї бабусі Богдани було 5 сестер і брат. Всі вони, через життєві обставини, роз’їхалися просторами країни, тоді ще союзу. Але відпочивати приїжджали до бабусі, оскільки тільки вона мала приватний будинок у селі недалеко від райцентру.

Бабуся моя неймовірно доброї душі людина, яка все життя віддає себе всім навколо, крім самої себе. Гостей у будь-якій кількості вона приймала привітно, всіх годувала, напувала та годувала.

Я пам’ятаю своє дитинство та двір, наповнений тітками, дядьками, племінниками, племінницями та іншими родичами, не менше ніж по 15-20 осіб за літо. Гості поводилися так, як роблять всі відпочиваючі – їли, спали і ходили на річку. Бабуся тим часом ходила на роботу, потім приходила, готувала їжу на всіх, прибирала та прала. Допомогу ніхто особливо не пропонував, так, у дрібницях хіба що.

Одного дня, побачивши свою сестру Зою, що розляглася на ліжку, попросила її допомогти бабусі Богдані на кухні. На що сестра відповіла:

– Я сюди не працювати приїхала, а відпочивати.

І тут. почувши її відповідь, бабуся не витримала – вона висловилася про їхню поведінку і буквально за годину вказала всім на двері і більше нікого ніколи не вітала, хоча спочатку багато хто ще намагався потрапити на дармовий відпочинок до бабусі Богдани.

Потім бабуся через десяті руки почула, що всі родичі її розповідають про неї негатив, адже вона ось так негарно і несправедливо вчинила з ними. Бабуся, до речі, довго, напевно і досі ще, дуже переживала той момент. Нещодавно вона повідала мені, що таємно, сподіваючись налагодити зв’язок, писала сестрам листи, але ніхто так і не відповів.

І ось, з моменту тих подій, минуло вже років 15, будинок бабусі, за її бажанням, я продала, купила їй квартиру і ми стали жити та поживати, залишивши новим господарям будинку бабусин телефон про всяк випадок.

Одного дня дзвонить мені бабуся і каже, що подзвонили нові господарі і рзповіли, що приїхала купа наших родичів і сидять у них біля будинку на валізах, вимагаючи знайти нас і відмовляються йти. У бабусі все це сколихнуло спогади, плюс вона знову по доброті своїй не захотіла незручностей новим господарям. Словом, поїхала я в село розбиратис,. що там і як.

Приїжджаю – і справді: біля будинку на валізах сидять 7 зовсім незнайомих людей, з них 4 дітей. Представилася їм, питаю, що трапилося. Одразу дорослі схоплюються, підлітають до мене і починають одночасно кричати:

– Ми ось приїхали, а ви навіть будинок продали! Як ви могли? Чому нам не повідомили? Ми ж вам листи надсилали (пізніше дізналася у господарів – жодних листів не було), а ви навіть нової адреси не залишили, нам тут з дітьми сидіти довелося 3 години, поки на тебе чекали. Давай, завантажуй валізи, поїхали.

– Постривайте, панове. Для початку – ви хто такі? І чому ви заяилися до абсолютно незнайомих вам людей, влаштували їм облогу будинку? І з якого дива я мушу вас кудись везти?

– Я, – вигукнув чоловік з натовпу, – між іншим, твій дядько. А це моя дружина, а це її подруга, а це наші діти, твоя рідня. Поїхали, де ви там живете, правда, я в квартиру не хочу, сподіваюся, ви інший будинок купили.

– Ну що ж, рідня, я вам можу підказати, як викликати таксі і поїхати в якийсь готель. А господарям пораджу викликати поліцію, якщо ви не заберетеся з їхньої території. Всього доброго!

Далі вигуків було багато, я їх опущу, бо їхня суть зводилася до того, що їхали вони цілеспрямовано до нас і жодних інших готелів – так і сказано – інших готелів – вони не шукали.

Добре, в хвіртці з’явилася нова господиня, поманила мене пальцем, а то я думала мене прямо там завалять чемоданами і закидають дітьми.

Заходячи на подвір’я, щоб поспілкуватися з господарями і вибачитися, я в спину почула: “Яблуко від яблуньки далеко не падає, така ж негостинна, як і її бабуся”. Така ж? Та гірша в 100 разів, я навіть не сперечаюся.

Каюся, бабусі Богдані довелося сказати, що люди були чужі, переплутали будинок, а інакше вона б знову засмутилася, що рідню не привітала, як належить. Тим паче, оце перед святами новорічними, хіба ж так можна?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com