fbpx
життєві історії
Одного дня в затишний будинок Олесі прийшла біда: захворів її Віталік. Лікарі лише розводили руками, а Олеся до останнього вірила в чудо, та, на жаль… – Олесю, рідненька! Не живи минулим, – одного разу уві сні сказав її чоловік. – Продавай квартиру, і їдь з донькою за мрією в столицю. – З того часу життя Олесі розділилося на дві частини

Одного дня в затишний будинок Олесі прийшла біда: захворів її Віталік. Лікарі лише розводили руками, а Олеся до останнього вірила в чудо, та, на жаль… – Олесю, рідненька! Не живи минулим, – одного разу уві сні сказав її чоловік. – Продавай квартиру, і їдь з донькою за мрією в столицю. – З того часу життя Олесі розділилося на дві частини.

***

Скільки я пам’ятаю, Олеся завжди любила шити. Особливо їй добре вдавалося перешивати дублянки і шкіряні куртки. Її руки творили чудеса. За невелику плату вона могла зшити все, що людина захоче.

Принесеш їй фото того, що хочеш, щоб вона пошила, а Олеся краєм ока тільки подивиться і зробить все, як треба. Ну, був талант у неї.

Але шиття було більше хобі, ніж спосіб заробітку. Сама Олеся працювала на взуттєвій фабриці. Замовлення по шиттю на дім брала тільки від близьких друзів і знайомих. Віталіку  це захоплення не особливо подобалося, але і забороняти він це – не забороняв.

З чоловіком Олеся прожила близько 15 років. Дочка у них була, років 10. Чоловіка Олеся любила, жила для нього і для сім’ї.

Одного разу в їх будинок прийшла біда. Чоловік Олесі захворів. Лікарі довгострокових прогнозів не давали. Але Олеся не хотіла ні чому вірити. Водила чоловіка по лікарях і весь час говорила: “Все буде добре!”.

Дома при чоловікові і доньці вона завжди трималася. А прийде на роботу, сховається в куточок і плаче. Але всі розуміли, і не чіпали її в цей момент.

Чоловік пішов з життя через пів року. Після прощання з Віталіком Олеся перебувала немов у прострації. Щоранку вона вставала тільки заради доньки. Схудла, змарніла. Здавалося, життя закінчилося.

Вона знову стала брати замовлення на дім, щоб за роботою забутися, не думати про погане. Та й гроші були не зайвими. Зарплата на фабриці була зовсім крихітна.

Незабаром, коло її клієнтів збільшилося. Приїжджали навіть з сусіднього міста. Її хвалили і рекомендували знайомим.

А одного разу, подруга її вмовила відправити фото її робіт на конкурс до столиці. Олеся не дуже то і вірила в перемогу в цьому конкурсі. Відправила фото, аби відчепитися від подруги, і забула.

Яке ж було її здивування, коли їй подзвонили і запросили на роботу з дуже високим гонораром до відомого модельєра! У конкурсі вона, звичайно, перемогла.

Олеся взяла час подумати. Вона була на роздоріжжі. З одного боку тут вона прожила багато років, стабільна робота, батьки тут живуть, могила чоловіка тут. А в Києві ні квартири, ні друзів, ні знайомих. Олеся боялася.

Вночі їй приснився чоловік. Він їй сказав, щоб вона продала тут квартиру і їхала в Київ. “Все буде добре!” – так сказав він їй наостанок.

Цей сон надав Олесі сил. Вона ризикнула, звільнилася з попередньої роботи, виставила на продаж квартиру, взяла доньку і поїхала в нове життя. Її батьки і батьки її чоловіка Олесю підтримали.

Минув час, а у Олесі все добре склалося. Так, перший час важко було в плані житла, але вона впоралася. Тепер у них своя з донькою квартира. Дочка вже скоро закінчить престижну школу. А Олеся щаслива в улюбленій роботі.

Ні, вона так і не вийшла заміж. Шиття, викрійки, покази – це її все зараз. Для душі більше не треба. Її життя розділилося на дві частини: першу половину життя вона прожила для чоловіка, другу хоче прожити для себе, присвятити своїй творчості.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page