Шкода, що раніше такого не зробила.
Одного дня я прийшла з роботи, і почула гру, в яку гралась моя п’ятилітня Улянка з лялькою, і прозріла. Ввечері сіли з чоловіком за стіл переговорів. Я ж то прекрасно знала, звідки “ноги ростуть”. – Чого ти? Що, думаєш, я чогось поганого для рідної онучки хочу? Так це все твоя вина. Неправильно її виховуєш. – Так, значить так. Наступного дня я поклала заяву про звільнення директору. – Нехай ваш синок думає, де гроші на квартиру брати.
-Вирішила вже, – каже подрузі Тетяна, – написала заяву за власним, два тижні відпрацюю і повернуся на старе місце, благо, там прийняти мене готові.
-Тетяно, – ти б подумала краще. У тебе тільки-тільки гідний заробіток з’явився, а ти знову йдеш на копійки, в вашій ситуації.
– О, ні-ні, – заперечує подрузі жінка, – у мене є чоловік, нехай він париться, підробіток знайде. Те, що зараз відбувається – просто неприпустимо.
Подруга хитає головою: все ж матеріальне благополуччя значить багато.
Тетяна заміжня, через рік після весілля взяли з чоловіком Станіславом двокімнатну квартиру в іпотеку, через три роки в сім’ї з’явилася дочка Уляна.
-До півтора року я в декреті сиділа, було терпимо, – згадує Таня, – а потім Стас без роботи залишився, нову швидко знайшов, але вже не таку прибуткову. До кінця декретної відпустки ми буквально сиділи на хлібі і макаронах, вже дуже важко давалися щомісячні платежі в банк.
Трохи легше стало тоді, коли Таня вийшла на роботу. Працювала вона майже поруч з будинком, зарплата маленька, але стабільна, завжди можна було піти раніше, та й на лікарняний піти без нервів, без почуття, що вона когось сильно підвела. А для молодої мами, чия дитина пішла в дитячий садок – це важливо.
-А потім мама Станіслава прийшла з важливою звісткою, – продовжує Таня, – якась знайома пообіцяла їй мене працевлаштувати дуже вигідно.
-В два з половиною, ти тільки уяви, в два з половиною рази там зарплата вище, ніж у тебе зараз, – свекруха розписувала переваги і перспективи, – скільки можна копійки перераховувати? Ти розумієш, що ти будеш заробляти навіть більше, ніж Станіслав? Погоджуйся.
-Погодилась, – з досадою говорить Таня, – вже дуже хотілося хоча б трохи зітхнути. Ольга Андріївна, мама мого чоловіка, якщо чесно, до мене ніколи тепло не ставилася, я думала, що вона таким чином хоче згладити гострі кути.
Але були у нової роботи і мінуси: вона розташовувалася далі від будинку Тані, та й попередили жінку відразу: ніяких лікарняних з дитиною.
-Якщо що, – попередила начальниця відразу, – беріть няню, дохід цілком дозволяє.
-А яке дозволяє, – каже Тетяна, – і виглядати треба на рівні, джинсами і футболкою не обійдешся, і іпотека…
-Не переживай, – запевнила Таню Ольга Андріївна, – я тобі цю посаду “підігнала”, я і допоможу. Якщо що, з Уляною на лікарняному буду сидіти я.
-І сиділа, – каже Тетяна, – нічого не скажу. Тільки я помітила, що відносини у мене з донькою зовсім розладналися.
-А бабуся сказала, що так неправильно робити, – частенько чула Таня від 5-ти річної доньки, – треба робити, як вона.
-І все в цьому дусі, – каже Тетяна, – і сама в стосунках зі мною стала така насторожена. Час пройде після її сидіння з бабусею, начебто все налагоджується, а потім по колу: нежить або застуда якась, потім тиждень-другий з бабусею і знову я дочку не впізнаю.
А одного разу, ввечері, коли дівчинка знову сиділа з бабусею бо в садку був карантин, Тетяна почула, як Уляна грає з ляльками:
-Ось не будеш слухати бабусю, – повчальним тоном “виховувала” дівчинка свою ляльку, – виростеш такою ж безрукою, як твоя мама.
-Тут я все і зрозуміла, – каже Таня, – ввечері поговорила з чоловіком, серйозно поговорила. Він засмутився, звик за пів року моєї роботи на новому місці, що грошове питання не стоїть перед сім’єю так гостро. Але він змушений буде прийняти той факт, що про наш бюджет доведеться піклується йому. А я не дозволю, щоб мою дитину налаштовували проти власної матері. І так, Ольга Андріївна може спілкуватися з Улянкою, але при мені, на очах.
-Надумала собі щось, – заявила свекруха, – якщо я щось і кажу дівчинці, то тільки їй же на користь. Виховувати Улянку ж треба.
-Виховувати треба, – погодилася Таня, – ось я і буду. Сама. І на лікарняних сама.
-Через капризи ти знову прирікаєш сім’ю на бідність, – вважає мама Станіслава, – чому мій син повинен надриватися на підробітках?
-Не надірветься, – вважає Тетяна, – моя мама далеко, а його мамі я більше дитину довіряти не стану. Не все вимірюється грошима.
-Підросла б дівчинка, – вважає подруга, – і питання б вирішилося саме по собі. А так ти знову копійки будеш рахувати від зарплати до банківського платежу і назад. Потерпіла б пару років, нехай би Стас зі своєю мамою серйозну бесіду провів.
Але Тетяна вважає, що вона має рацію. І вона не повинна бути в сім’ї основним добувачем, і терпіти те, як її знецінюють перед власною дитиною – не зобов’язана теж.
Що скажете?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
