Одного дня я знайшла “заначку” свого Гриші в стодолі. Вечері я приготувала смачну вечерю і стала приговорювати. “Я вже тиждень, як тобі даю один порошок. Якщо ти відчуєш, що “біленька” вже ніби й не “біленька”, то це початок. Навіть нюхати не можна, не то пити”. Після моїх слів Гриша пішов до стодоли “підкріпитися”, але там його чекало розчарування. По нині на “біленьку” і не дивиться. Більш того, ми автівку купили.
Хочу поділитись з вами історією з мого життя. На перший погляд, я все робила задля жарту чи “приколу”, і навіть не могла собі уявити, що з цього всього отримаю такий результат.
Зі своїм Григорієм ми побрались, ще будучи студентами, прозустрічавшись всього пів року.
До року часу у нас народилась донечка. На початку нашого життя ми жили із моїми батьками, де вже через чотири роки я привела на світ і сина.
Батьки допомагали нам з вихованням дітей. Григорій працював на залізниці слюсарем. Я після декрету вийшла працювати на швейну фабрику.
Згодом нам у спадок від бабусі дісталась двокімнатна квартира, де зробивши капітальний ремонт, ми згодом переїхали всією сім’єю.
Життя потроху внормувалось і ми гарно собі жили. Наші діти вже в той час були студентами, як мій часто почав заглядати до “біленької”. Всі наші розмови з ним про це закінчувались – бурями.
Тому коли діти були вдома я часто намагалась просто не чіпати його, а Гриша собі тихенько йшов у спальню.
Потім вже були розмови за сімейним столом, і син звертався до батька, щоб він припиняв і дочка просила, щоб беріг своє здоров’я, адже таке “захоплення” до добра не призведе.
Так наче все й зрозумів мій Гріша, і навіть якщо собі і дозволяв, то тільки з поважної причини, як, наприклад, день народження чи якась забава.
Діти наші створивши свої сім’ї, як то часто буває, пішли жити окремо, а ми з дідом залишились вдвох хазяйнувати. Хоч ми обидвоє на пенсії вже, та все одно працюємо.
Я влаштувалась продавцем в хлібний кіоск, а Григорій слюсарем у ЖЕКу. Та ця робота, за яку він так міцно тримається, і стала причиною, його любові до “біленької”.
Щоправда все в міру, але цей майже щоденний запах з рота мене просто виводив із себе. Одного дня в мене виникла така ідея. Я у пляшку з під “біленької” налила третину “біленької” а решту звичайнісінької води з криниці.
Закоркувавши я поставила на те саме місце, де її Гріша приховав від мене.
А Григорію своєму за сніданком сказала таку історію. Що я вже тиждень йому даю чарівну пігулку, і ось вже десь зараз він має втрачати смак до “біленької”.
І якщо це сталося, то потрібно припиняти негайно, а то може все закінчитись дуже недобре. Я і подумати не могла, що моя авантюра і вигадана історія так вплинуть на Гришу.
Річ в тім, що після нашої розмови за столом, Григорій тихцем пробував цю біленьку, яку я для нього “приготувала”.
Дівчата, як рукою змело, чесне слово!
Через декілька місяців мій чоловік став геть іншою людиною. Про “біленьку” він і не згадував. Більш того, він придбав стареньке авто, і тепер підвозить мене до роботи. У нас гармонія в оселі, ми ходимо частенько в театр.
Діти до нас навідуються в гості. А чоловік на застіллях говорить, що йому вже здоров’я не дозволяє вживати “біленьку”.
Чим вам не лайфхак, їй Богу! Діє, діє!
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“