– Тату, це моє життя і ти мене не повчай. Хватить вже. Не маленька, – сказала дочка.
– А ти розумієш, Ганусю, що твої вчинки – це тягар, який я не можу нести? Ти стала чужою. Ти моя улюблена донька, і я тебе не впізнаю…
Моя історія, мабуть, буде знайома багатьом. Мене звати Степан, мені 57 років. Я маю трьох дітей: старшу доньку Ірину, сина Василя і наймолодшу – Ганусю. Усі вони такі різні, але всі вони мої. Проте зараз я почуваюся зрадженим і зневіреним, ніби сам собі викопав яму, виховуючи цих дітей. Особливо молодшу.
Ганусю я любив найбільше. Ні, не так – я її обожнював. Вона була моїм промінчиком, моєю радістю, моїм стимулом жити. Ще коли вона народилася, я зрозумів: ця дитина особлива. Вона мала великі карі очі, що дивилися просто в душу, і посмішку, яка могла розтопити будь-яке серце.
Моя дружина Марія завжди казала:
– Ти її балуєш, Степане. Колись це виллється в проблеми.
А я тільки відмахувався. Як можна було не виконати будь-яке бажання цього янголятка?
Коли Гануся була маленькою, я дозволяв їй усе. Вона могла розкидати іграшки по всій хаті, їсти солодощі, коли хотіла, і навіть перебивати мене під час розмови. Ірина й Василь часто ображалися на мене.
– Тату, чому ти нам такого не дозволяв? – питала Ірина, коли їй було років п’ятнадцять.
– Бо ти інша, старша. А Гануся – мала, – відповідав я.
Ганусі було все дозволено. Навіть більше. Коли вона підросла, я почав купувати їй усе, що вона хотіла: сукні, гаджети, дорогі іграшки. Я брав понаднормову роботу, щоб купити їй модний телефон або поїздку до табору. Я відчував, що роблю правильно.
– Степане, – казала Марія, – ти її розбалував. Вона думає, що весь світ крутиться навколо неї.
Я сміявся. “Вона ще маленька, виросте – і все зрозуміє”, – думав я.
Проблеми почалися, коли Ганусі виповнилося 13. Вона стала грубою. Її кімната нагадувала хаос. Вона могла кинути одяг посеред кімнати і залишити там на тиждень. Могла не повертатися додому до опівночі.
Одного разу Марія влаштувала “бурю”:
– Ганусю, ти взагалі розумієш, що живеш у цьому домі? Прибери після себе!
Але Ганусю це не зупинило. Вона подивилася на Марію з презирством і відповіла:
– Це ваша справа. Я вам нічого не винна.
Я мовчав. Хотів втрутитися, але згадав, як Марія казала:
– Не втручайся, коли я її виховую.
Чим старшою ставала Гануся, тим більше я розумів: я погано виховав свою дитину. Вона вигукувала на мене і Марію, влаштовувала істерики, коли щось ішло не за її планом. Вона почала брати гроші з гаманця, не питаючи дозволу.
Одного дня зникли всі прикраси Марії. Я запитав у Ганусі, чи не знає вона, куди вони поділися. Вона лише посміхнулася:
– Це старе барахло! Може, мама сама їх кудись поділа.
Я хотів повірити. Але коли ми знайшли ті прикраси у ломбарді, я зрозумів правду.
– Тату, я взяла їх, бо мені треба було грошей, – зізналася вона.
– На що?
– Це не твоє діло!
Я був здивований. Вона не відчувала ні сорому, ні каяття.
Минулого року Марії не стало. Це було для всіх нас несподіванкою. Вона була тією, хто тримав нашу родину разом. Після її відходу все посипалося.
Ганусю стало неможливо контролювати. Вона приводила додому сумнівних друзів, які могли сидіти в нашій кухні до світанку. Вона брала мої речі і зникала з ними на кілька днів.
Сусіди почали шепотітися за спиною. Василь перестав приїжджати, бо не хотів сперечатися з сестрою. Ірина кілька разів намагалася поговорити з Ганусею, але та лише ображала її.
– Вона тебе терпіти не може, тату, – якось сказала Ірина. – Бо ти їй усе дозволяв, а зараз вимагаєш відповідальності.
Я не хотів у це вірити. Але коли я спробував поговорити з Ганусею, вона відповіла:
– Я живу, як хочу. Не подобається – твої проблеми.
Можливо, я припустився помилки, надто сильно люблячи одну дитину. Можливо, я не бачив, як ця любов перетворюється на вседозволеність. Я розумію, що це моя вина. Але я не знаю, як виправити ситуацію.
Мені потрібна порада. Що робити з Ганусею? Як повернути її на правильний шлях? Як змусити її зрозуміти, що її вчинки руйнують не лише мене, а й її власне життя?
Буду вдячний кожному, хто поділиться своїм досвідом або думкою. Можливо, разом ми зможемо знайти вихід.
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
