Одного дощового весняного ранку бабуся Василина захворіла. Їй нездужалося ще з пізнього вечора, а розхворілася вона з першими променями сонечка. Благо, в той день до неї зайшла листоноша з пенсією. Хоч змогла баба Василина звісточку внучці відправити, що скоро їй на хмаринку час.
У бабусі підростала дуже гарна і розумна внучка, названа василинкою на честь бабусі. Дівчинка вступила в Київ на міжнародні відносини, легко і просто вирішувала найскладніші завдання і прокладала собі шлях в безхмарне майбутнє. Бабуся пишалася онукою більше, ніж прибудовою до хліву.
Василинка прилетіла на першій електричці. Вона скептично оглянула напівзруйнований будинок, старий зарослий город і вовка Тимка, який приблудився до двору років двадцять тому. Вовченя було плодом любові звичайного дворового пса і чистокровної вовчиці, відрізнявся Тимко розумом і кмітливістю.
Василинці стало якось сумно. Як нестало дідуся, все змарніло, зіпсувалося, перетворилося в зовсім непоказну подобу її дитинства. Не те, що колись…
І Київ же зовсім недалеко. Всього якихось тридцять кілометрів! Внучка посумувала трохи і вирушила у найближчий магазин і аптеку. Накупила бабусі ліків і продуктів. Насилу дотягла все це додому.
А вдома Василину чекала сумна бабуся, яка зібралася до діда. Вона раз у раз бурчала і стогнала, нарікаючи на свою гірку долю. Василинка слухала кілька годин цей потік свідомості, але незабаром навіть її залізні студентські нерви не витримали.
– Бабуню, а ти як часто з хати виходиш?
– Та дуже рідко! А куди ж мені ходити?! Пенсія у мене маленька. У магазин влітку і навесні я ходжу два рази в тиждень, а взимку взагалі раз на місяць. Шлях не близький…
– А в гості до тебе хто заходить? – не вгамовувалася внучка.
– Ніхто до мене не заходить! Кому стара баба потрібна, крім Тимка. Та й той вже навіть і не виє…
Василинка замислилася.
– Гаразд, бабусю! Щось придумаю! – відповіла дівчина і почала посилене прибирання в будинку старенької. Та дуже так собі сприйняла подібний захід. Після кожного сміттєвого пакету, який виникав біля дверей, вона починала ще більше голосити і плакати.
– Заспокойся, бабусю! Я там хліб викинула старий. Він уже позеленів.
– Можна ж було там зелене зрізати і серединку хорошу з’їсти.
– Ні, не можна! – відказала твердо Василинка.
– Чому?
– Тому, що… – і раптом Василину зупинив дивний шум з вулиці.
– Що це? – здивувалася дівчина.
– Це люди! Вони там біля річки живуть. Годину сюди пішки добираються, а потім на електричку і в Київ на роботу. А ввечері те ж саме.
– Ух ти! А що ж ти раніше мовчала! У мене така ідея класна з’явилася! – підстрибнула на місці Василинка. – Де там мої старі фломастери і олівці? Зараз будемо, бабусю, тебе реанімувати і бізнес-план створювати. Просто закачаешся!
Всю ніч Василина працювала над чимось незрозумілим. Бабуся спала, Тимко зрідка підвивав. На ранок старенькій стало легше. Навіть інтерес з’явився до онучкіною роботі.
Але Василинка не поділилася своїми ідеями з бабусею, а просто зібрала стосик розмальованих папірців, озброїлася клеєм і пішла вдалину селища за річку.
Там на кожному паркані вона повісила оголошення наступного змісту:
«Паркуйтеся у баби Василини! Втомилися добиратися годину до електрички? Вихід є! Купіть велосипед і залиште його під наглядом вовка Тимка. Все буде під наглядом! Плата договірна і дуже приємна! Продуктами теж приймаємо! Заходьте в другий будинок з зеленим парканом! Запитувати бабусю Василину.»
І сталося диво. Двір баби Василини заповнився велосипедами, мотоциклами і навіть одним самокатом. Студенти платили старенькій грошима, робочі – допомагали по господарству, старші люди несли продукти.
Василина Кінтратівна пожвавилася і помолодшала. У неї настало зовсім інше життя. Навіть Тимко ожив і тепер виглядав більш імпозантно. Він важливо ходив навколо велосипедів та охороняв їх від недоброзичливців. Видавав він транспорт по запаху. Краще найкрутішого штрих коду в супермаркеті. Правда, одного разу трапилася помилка. Тимка захотів погладити приїжджий сусід, який зайшов по свій моторолер.
Тимко обережно прокомпостував йому руку, залишивши в ній два маленьких отвори. Адже взагалі не логічно! Ми ж не гладимо охоронця в банку після того, як отримали свої гроші.
Ось так бізнес-план Василини-молодшої функціонує вже три роки. Він є чудовим доказом того, що навіть в тихому селі правильно мотивована ідея може стати справжньою золотою жилою і відправною точкою для власного бізнесу! А найбільш цінний результ всієї цієї справи – вогники цікавості до життя у Василини Кіндратівни.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
