fbpx

Одного разу пішла я бавитись до подружки, і нікому не сказала. Мене тоді всією вулицею шукали. А ми ж то діти цікаві, халабуду робили. Халабуда вийшла чудова, але треба було “двері”, знайшли величезне колесо від трактора і приволокли його до халабуди, воно більше за нас було. Поняття не маю, як волокли, але потім 2 здорових мужики ледь назад те колесо відтягли

Мої спогади з дитинства, якими я горджусь, і ніколи не забуду!

Найкращим спогадом з дитинства це є моя бабуся! Я ніколи її не забуду, її любов, її турботу, її науку! Я можу з впевненістю в 1000% сказати, що вона мені дала найбільше знань, ніж будь-хто. Зараз дуже шкодую що її немає поруч, і що я тоді не користалась її наукою, а перетворювала все в гру і швидко забувала.

Тут напевно цілу книжку можна написати!

Найбільший спогад – це готування обіду! Для мене це було щось надзвичайне, я таке манюньке (4-5 років) кручу голубці, ліплю вареники бігаю за овочами на город! А скільки було плачу, як один раз бабця не розбудила мене, щоб голубці робити!

А ще пошуки золота! В нас була величезна карта світу з корисними копалинами, і в свої 4 роки я знала всі країни, і дуже багато столиць, я не вміла читати, але тикала пальцем і правильно називала місто, чи країну… всі дивувались як така мацьопа вміє читати. Я не признавалась що знаю по пам’яті!

А ще дідусь… Дідусь був дуже строгий і сварливий, але я його сильно любила! Для дідуся я була сюрпризом, чекали хлопчика, а додому принесли дівчинку. Але це не завадило дідусеві навчити мене ремонтувати все що завгодно, розібрати, або ж зібрати велосипед, це для мене було за забавку.

А ще я ходячи в садочок знала як називаються всі дідусеві інструменти. Це наша коронна історія про моє дитинство, як прийшов один сусід позичати якийсь інструмент, а дідусь був зайнятий. От відправив того дядька до мене, щоб я показала де воно є… А я почала розпитувати чи то воно для дерева має бути, чи для металу… Я вже напевно таке не втну, бо все позабувала. Ну дядько розказав, я пішла в дідову майстерню, пошукала, і принесла те що треба. Той дядько очам не вірив!

А ще згадалось, як я пішла бавитись до подружки і нікому не сказала. Мене тоді всією вулицею шукали. А ми ж то діти розумні, халабуду робили. Халабуда вийшла чудова, але треба було “браму”, знайшли величезне колесо від трактора і приволокли його до халабуди, воно більше за нас було. Поняття не маю, як волокли, але потім 2 здорових мужики ледь назад те колесо відтягли.

Маму я бачила рідко, вона завжди була на роботі, і якщо згадувати маму з дитинства, то згадується купа дротиків, якими я бавилась в неї в кабінеті, старі телефони і перший величезний комп’ютер! Чорно-білий… Ніхто ще навіть не чув що то воно таке, а я друкувала своїй бабусі лист, він навіть десь зберігся, треба пошукати!

Ну і звісно побиті коліна, лікті… перелом. Я ніби була спокійна дитина, яка нікуди не влізе, але кожного року мала статись якась подія, що приведе до лікарні.

Ех… може не так гарно описала, але емоцій дійсно багато…

Діліться в коментарях своїми спогадами з дитинства. Буде цікаво кожному поринути у минуле…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page