fbpx
життєві історії
Одного разу, повертаючись зі школи додому, у мене закрутилася голова і я втратила свідомість. Прокинулась я в лікарні, поруч сидів Олег. Він сказав, що йому подзвонив лікар, а я – чекаю дитину. – Як? – мені через місяць мало виповнитися всього 17! Але я згадала історію мами і подумала, що вона мене зрозуміє

Мама народила мене, коли їй було 18. Мабуть, я пішла в неї.

Коли я вчилася в 10 класі, мене відправили в інститут на семінар з французької мови, де я виступала з одною доповіддю. Під час мого виступу на мене з неприхованим інтересом дивився один студент-симпатичний молодий чоловік з кучерявими каштановим волоссям. Я прочитала доповідь, сіла на своє місце, відчуваючи спиною чийсь погляд. Я здогадувалася, що це дивився саме він.

Після того, як семінар закінчився, цей хлопець до мене підійшов, ми розговорилися. Йому було 20 років, звали його Олег, мені ж було 16. Я була красивою дівчиною, ми обмінялися телефонами, і він обіцяв зателефонувати. Дійсно, на наступний день пролунав звонок- він!

Ми зустрілися, погуляли в парку, у нас виявилося багато спільного. Ми стали зустрічатися. Через два тижні майже щоденних зустрічей він зізнався мені в коханні. Мені Олег теж подобався, з ним було затишно і комфортно. Це нас дуже зблизило, але одного разу, повертаючись зі школи додому, у мене закрутилася голова і я втратила свідомість. Прокинулась я в лікарні, поруч сидів Олег. Він сказав, що йому подзвонив лікар, а я чекаю дитину. – Як? – мені через місяць мало виповнитися всього 17! Але я згадала історію мами і подумала, що вона мене зрозуміє.

Вона виховувала мене одна, батька свого я не знаю. Мама мене дійсно не стала засуджувати, тільки веліла бути обережніше і не нервувати. Олег був щасливий! Він щодня дарував мені квіти і говорив, як він радий. Я народила дівчинку, назвали Веронікою. За згодою мами ми розписалися (мені 17 років, Олегу – 21).

Зараз мені 22, ми виховуємо не тільки нашу Веронічку, але і її братіка- Устима, йому зараз 2 роки. Чоловік дуже нас любить і допомагає мені у всьому, хоча працює на двох роботах. З дітьми сидить мама: це її ініціатива, мене вона відправила вчитися, але в будь-який вільний момент я біжу додому до своїх дорогих зайчиків.

Олежику, я люблю тебе! Дякую тобі за два чуда, які у нас є!

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – artushenko.blogspot

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook