fbpx

Одного разу приїхав з міста брат зі сім’єю в гості. У нас був святковий обід, багато розмовляли, згадували дитинство і нашу любу бабусю, яка вже давно пішла у засвіти. А потім, коли Юра від’їжджав, мама передала багато гостинців на дорогу, а мене вразило те, як мама його пригорнула і поцілувала в чоло. Потім, коли Юра поїхав, я запитала: “Мамо, чому ви мене так ніколи не обіймаєте?” На що почула холодну відповідь: “А навіщо? Ти що, заслужила?”

Мама! Матінка! Матуся! Скільки тепла, ніжності, любові в одному лише слові. У далеч відійшло моє дитинство, а мені й досі бракує материнського тепла, обіймів і розмови…

Чому так кажу: “Бракує”!? Не пам’ятаю того часу, коли з мамою говорила про щось відверто. Це бувало рідко між нами. А чи бувало взагалі?

Моя мама колись працювала у школі, а тепер уже пенсійного віку. Я вже сама давно стала мамою і так не хочу робити ті ж помилки, що колись моя мама.

Мене з братом виховувала бабуся, поки батьки ходили на роботу, щоб заробити хоч якусь копійку. То були важкі часи: дефіцит, безгрошів’я, купони. Тай багато іншого, що не давало належним чином ставити дітей на ноги.

Та дякувати Богу, моїм батькам це вдалося! Я та мій брат здобули вищу освіту, працюємо на хороших роботах.

Але є певні нюанси, які вплинули на наш характер! Ми були недостатньо любленими з боку батьків. Так зародились певні комплекси у нашому дорослому житті.

Скільки себе пам’ятаю, завжди хотіла, щоб мама притулила мене до себе, обійняла, поговорила про все і розпитала. Але цього не робила. Мене рятували розмови з класною керівничкою, вона для мене була, справді, другою мамою.

Саме Галина Миколаївна розказала про фізіологію дівчинки, що маю робити, коли будуть “особливі дні”. Також їй говорила про перші свої симпатії, про першу любов та про багато іншого, адже, коли є цей ” перехідний вік” – дуже потрібні поради дорослих…

Так! Про все мала розказувати мамі, але мама була завжди знервована і заклопотана, не мала часу на такі розмови. З татом про все не поговориш.

Так і зростала. Пригадую такий момент! Одного разу приїхав з міста брат зі сім’єю в гості.

У нас був святковий обід, багато розмовляли, згадували дитинство і нашу любу бабусю, яка вже давно пішла у засвіти.

А потім, коли Юра від’їжджав, мама передала багато гостинців на дорогу (все, як годиться), а мене вразило те, як мама його пригорнула і поцілувала в чоло.

Потім, коли Юра поїхав, я запитала: “Мамо, чому ви мене так ніколи не обіймаєте?” На що почула холодну відповідь: “А навіщо? Ти що заслужила?”

Мене це приголомшило і досі ношу в пам’яті цю відповідь.

Так! Я вже виросла! Стала дорослою! Вийшла заміж, виховую донечку.

Розумію, що теж роблю не все добре, бо мало спілкуюсь з дитиною.

Роблю ту ж помилку, що і моя мама. Я бачила лише таку модель відносин “мами й доньки”, тому думала колись, що це норма, але тепер розумію, яку помилку роблю щодо виховання своєї донечки.

І ще одне: не знаю чому, але моя мама досі мене контролює, вона має знати куди їду, навіщо і з ким, а якщо затримуюсь десь з друзями чи по роботі, то починає мене виховувати, вигукувати у телефонну слухавку, щоб я негайно їхала додому.

Деколи моя донечка захищає, кажучи: “Бабо, та скільки можна так контролювати мою маму, вона ж доросла і сама знає що робити!”

Ось так і живу. Мені важко, бо розумію, що все йде не до молодості. А мама – це святе! Чому ж відносини з найріднішою людиною не склалися, чому мама так до мене ставиться?

Чому я маю “заслужити” ті теплі відносини?

Прикро деколи мені стає, бо на рівному місці, привселюдно мама може таке наговорити! Це не вписується в жодні рамки! Чи можу я щось змінити? Чи можу якось заслужити материнську любов?

Автор – Успішна Емма (Н)

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page