Коли я одружився, я з побоюванням поглядав на свою майбутню тещу. Я занадто багато наслухався свого часу оповідань і скарг від своїх друзів про вредних тещ, і думав, що так буває з усіма. Тим більше, що мама моєї дружини була на момент весілля самотня і я чекав, що вона буде від нудьги втручатися в нашу сім’ю.
Але час минав, і теща особливо на обрії не світилася. Вона, звичайно, щодня дзвонила доці – я регулярно чув, як дружина щебече з нею по телефону, але цим справа і обмежувалося.
Потім народилася дитина і я думав, що, напевно, тепер вона буде днювати і ночувати в нашій квартирі, щоб навчати уму-розуму, як правильно обходитися з немовлям. Але теща і тут мене розчарувала – вона купила коляску, притягла цілий чемодан пелюшок-сорочечок і знову тихенько пропала. Вона, звичайно, допомагала посидіти з дитиною, коли дружині треба було терміново відлучитися в поліклініку або до зубного. Але на цьому і обмежувалося.
Але ось одного разу у мене виник шикарний план. Наближалося літо, і я запропонував дружині поїхати кудись на море відпочити. А дитину на цей час залишити її мамі – все одно вона сама, нехай порадіє онукові.
Дружина посміхнулася і запропонувала мені самому поговорити про це з її мамою.
Приходжу я до тещі, навіть не просто так, а з цукерками. Вона посміхається, зустрічає, заварює чай. Я розповідаю їй, що непогано б онукові літо провести з бабусею, поки батьки трохи відпочинуть і наберуться сил на морі. Вона вислуховує мене і відповідає:
– Я, звичайно, могла б забрати до себе на літо онука, мені це не важко. Але ось скажи мені, мій дорогий зятю, коли у тебе ще буде можливість відвезти на море трирічного сина? Тільки в цьому році. Тому що, через рік – це буде чотирирічний хлопчик, тобто трохи вже інший. І ти назавжди втратиш ціле літо спілкування з сином, сплавивши його бабусі. Невже ти так легко віддаси мені таку коштовність?
А ще через років п’ятнадцять твій власний син уже сам не захоче їхати з тобою на море, тому що буде дорослий і у нього будуть свої друзі. Він швидко виросте, а у тебе навіть не залишиться спогадів, як ти вперше завів, тримаючи за руку, захопленого малюка у хвилі. Як вперше поклав йому на долоню черепашку і вперше побудував разом з ним пісочний замок. Це перш за все твоє право! І право твого сина пам’ятати, що вперше море показав йому саме тато, а не якийсь інший чоловік. Не позбавляй його і себе цього!
– Повір моєму досвіду, – продовжила вона, – наші діти з нами на вельми нетривалий період нашого життя. І кожна мить, проведена з ними – неповторна.
І я міцно задумався. Я згадав, як мене самого постійно на все літо відправляли до бабусі в село. Пригадав, як у мого батька постій не було на мене часу – все забирала робота. А потім його не стиало і виявилося, що мені дійсно нічого про нього згадати. Тому, в той рік на море ми поїхали разом. І через рік теж.
А тещу свою я люблю і поважаю, тому що Ірина Петрівна дійсно мудра жінка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
