Я старша дочка у мами. Сім’я у нас велика та єдиний, довгоочікуваний та найулюбленіший син у них – мій брат Роман. І коли він одружився, я спостерігала до того часу, поки моя мама була в адекваті, її протистояння з невісткою, потім їхню взаємну нетерпимість, бо невістка далеко не подарунок дійсно.
Як розривався брат між ними! Мені завжди було його дуже шкода. Мої діти тоді були ще школярами, і я вчилася на прикладі матері як «не треба».
Мати намагалася завжди нас, дочок, втягнути у конфлікт. А у улюбленого сина є мама, навіщо тобі синок, дружина – таке у мами було бачення. До речі, і тут часто читаю такі думки!
Одного разу я втрутилася, коли вже дійшло критичної точки. Живуть вони в сусідніх будинках, напроти. Я матері відразу сказала: «Не подобається вона тобі – відвернися, не помічай і не спілкуйся. Дай їм спокій».
Вона відповіла: «Ось подивимося, яка сама будеш».
А у мене так – з невісткою живемо мирно, розмовляємо часто і бачимося раз на рік. Одружився син, я намагалася налагодити стосунки, не знайшла зустрічного бажання, та й добре, як хочеш, люба, я не нав’язлива.
Все тихо і мирно без хвилюванння. Сина ніколи проти неї не налаштовувала, тому він і їздить до мене, що я не дзижчу у вуха проти неї. Це його дружина, він її вибирав собі, не мені. З сином спілкуємось постійно.
Головне – свекрусі і тещі зрозуміти, що це не її сім’я, а сім’я її дорослої дитини. Не лізь! Не втручайся! І що, нічим у житті зайнятися, якщо не береш участь у житті дітей, якщо діти вирішили, що мати не потрібна?
Що, бігати за ними та принижуватися? Щось зміниться? Тільки невдоволеність і роздратування у відповідь буде. Значить, треба шукати варіанти. Давайте всі будемо людьми! Головне – це мир, і щоб взаємини між рідними були добрими. Моя мама, на жаль, так і не зрозуміла цього.
Передрук без посилання заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
