fbpx

Одного разу зустріла Сашка неподалік нашого будинку. Хлопчина схуд, змарнів, в очах у нього була нудьга. Я покликала його до нас під виглядом, що Марічка дуже чекає, а Андріяни зараз вдома немає, і посадила обідати. Дивилася на нього, і серце переверталося: старі кросівки в мороз, курточка осіння…

Здавалося б, якщо твоя дочка народилася красунею, живи і радій. Але не все так просто. Мало того, що всі чоловіки, незалежно від віку, обертаються їй услід, вона ще і влюблива. При цьому дуже легко розлучається зі старою прихильністю, переходячи до нової. І їй абсолютно байдуже до страждань відкинутого кавалера, всі переживання дістаються мені.

Коли моя Андріяна стала підростати, з нею і по вулиці пройти спокійно не можна було: на дочку вже років з дванадцяти витріщалися чоловіки. Висока, тоненька, з великими очима, а по плечах струмують густе світле волосся. Ні, симпатичних дівчат навколо багато, але Андріяна поступово перетворювалася на справжню красуню. Від її обличчя очей неможливо було відвести. До того ж вона настільки граціозна, що кожен її рух заворожує.

Ясна річ, що дуже скоро дочка усвідомила всю силу своєї привабливості і ступінь впливу на оточуючих. І швидко навчилася цим користуватися. Її уваги добивалися навіть старшокласники, а вже однолітки постійно намагалися чимось прислужитися. За Андріяну робили домашні завдання, юрбою проводжали додому, м’які іграшки вже складати було нікуди, квіти і цукерки не переводилися. Хлопчаки нерідко і билися, змагаючись між собою за її прихильність. А вона дивилася на те, що відбувається, поблажливо посміхаючись і беручи все як належне.
***
Серед прихильників найвідданішим був Сашко. Він практично днював і ночував біля нашого під’їзду, витримував всі її капризи, більш того, завжди намагався зробити що-небудь приємне і для мене. Я в ту пору сиділа вдома з молодшою ​​дочкою, Марічкою, і підробляла за комп’ютером, тому часу не вистачало.

А Сашко відразу після уроків, супроводивши Андріяну, займав пост на лавці біля під’їзду, в надії, що вона вийде з ним погуляти. Але найчастіше чекав він марно, а погуляти виходили ми з Марічкою і незабаром дуже подружилися з цим чудовим хлопцем.

“Де мій Сашка?” – раз у раз запитувала Марічка. А він охоче качав її на гойдалці, ліпив пасочки і одного разу запропонував мені:

– Може, вам в магазин потрібно або ще куди по справах? Не хвилюйтеся, я догляну за Марічкою.

– Ой, Саша, було б класноо! Мені якраз треба забігти в хімчистку.

З тих пір так і повелося. Поки Сашко гуляв з Марічкою, я і в перукарню встигала, і по магазинах пробігтися, хіба мало у жінки турбот? Щоб якось віддячити доброго хлопчика, я дзвонила Андріяні і просила скласти йому компанію на прогулянці. Мовляв, він дуже мені допомагає з малятком, на відміну від неї, так хоча б погуляй з ними. Іноді вона погоджувалася, і радості його не було меж.

Поступово Андріяна відтавала, мабуть, за час спільних прогулянок Сашко все-таки зумів її захопити своєю добротою, легкою вдачею, почуттям гумору. Вона все охочіше розділяла з ним роль няньки, а потім вони сходили в кіно, на каток, він став бувати у нас вдома. І незабаром став просто незамінним помічником.

Чоловік у мене далекобійник, вдома його часто не буває, а як в господарстві без чоловічих рук? Ось і був Саша на підхваті: і сумки важкі з продуктами принесе (ходив в магазин вже з моїм списком), і лампочку поміняє, і Андріяну пізно ввечері після шейпінгу зустріне.

А я намагалася нагодувати хлопця домашнім, оскільки з’ясувалося, що мама його два роки тому пішла з життя, і він живе тільки з татом.
***
Проте, Саші з Андріяною було непросто, він раз у раз карався ревнощами. У неї ж всі постійно просили телефон, правда, в його присутності – під слушним приводом. І час від часу хтось їй дзвонив, писав на електронну пошту, чекав біля школи. А він переживав мовчки, ні слова докору Андріяні, але я-то бачила, як йому важко.

Спробувала з нею поговорити:

– Андріяно, ти зрозумій: головне – щоб поруч був надійний чоловік. Твій Сашко – якраз з тих, хто не образить, не зрадить, завжди підставить плече. В молодості ми зазвичай віддаємо перевагу людям яскравим, тим, хто завжди в центрі уваги. Але ж вони і завжди будуть вважати себе такими, тому їх супутники, як правило, відходять на задній план. А ти ж у мене звикла до захоплення і тебе навряд чи влаштує роль другого плану.
Серед Андріяниних шанувальників найвідданішим був Сашко, він практично днював і ночував біля нашого під’їзду, проводжав після уроків і зносив всі її капризи

– Мама, хто ж сперечається, Саша – дуже хороший, але я ж не винна, що багатьом подобаюся. Значить, хай терпить, насильно біля себе нікого не тримаю.

І через деякий час я почала помічати, що у Андріяни з’явилася якась таємниця. Вона постійно писала комусь смс-ки, а якщо лунав дзвінок, закривалася у ванній кімнаті. Пару раз я її “ловила”: вона говорила, що йде в гості до подружки, а потім ця подруга дзвонила на домашній, і з’ясовувалося, що вони сьогодні не бачилися.
Я приперла дочку до стінки, і Андріяна зізналася, що почала зустрічатися з іншим хлопчиком. Мовляв, він спортсмен, хокеїст, часто виїжджає на збори, тому їй поки і вдається тримати Сашу в невіданні.

Але вона все більше схиляється до того, щоб порозумітися з Сашком і розлучитися з ним. Тому що з новим обранцем, Євгеном, їй набагато цікавіше.

Даремно я радила подумати, не поспішати, приводила різні аргументи на користь Сашка – все було марно. Настав день, коли вона заявила мені, що важка розмова відбулася. Мовляв, Саша навіть заплакав.

– Невже тобі його анітрохи не шкода?

– А чого його жаліти? Він дорослий хлопець, переживе. Я тільки жити починаю, у мене цих хлопців завжди буде – як бруду!

– Аби в твоєму житті бруду не було! А то закрутиш з одним, з іншим, а справжнє почуття повз пройде…

– Не пройде! Якщо закохаюся по-справжньому, ти перша про це дізнаєшся!
***
Сашко зник з поля зору на пару тижнів, мабуть, намагався залікувати свою душу. Марічка моя дуже за ним нудьгувала, бігла до вхідних дверей на кожен дзвінок з криком: “Це Сашка прийшов!”, а Андріяні все було – як з гуся вода. Вона миттєво викреслила Сашка зі свого життя, немов його й не було. Весело щебетала по телефону зі своїм хокеїстом, бігала на побачення. А у мене душа боліла, я ж встигла прив’язатися до цього хлопчика, він був для нас вже свій, рідний.

І ось одного разу зустріла його неподалік від нашого будинку. Сашко схуд, змарнів, в очах у нього була нудьга. Я покликала його до нас під виглядом, що Марічка дуже чекає, а Андріяни зараз вдома немає, і посадила обідати. Дивилася на нього, і серце переверталося: старі кросівки в мороз, курточка осіння…

Саша розповів, що влаштувався двірником, бо його батько втратив роботу, а нову знайти поки не може. Зізнався, що йому дуже не вистачає всіх нас, але на Андріяну він не в образі.

– Нічого, я впораюся, це зараз просто важкий час, його треба пережити, але ж сама темна ніч перед світанком, правда?

Я розуміла, що не всі хлопці будуть ставитися до моєї Андріянки як Сашко. Незабаром вона розповіла, що Євген кличе її до себе додому під час відсутності батьків.

– Ти молодець, Саша, все правильно говориш. Я впевнена, все у тебе буде добре. Перше кохання, воно ж рідко буває щасливим.

– Це зрозуміло. Ось тільки боюся, що я в батька, адже він у мене однолюб. Як одружилися з мамою після школи, так і були разом до кінця. На інших жінок досі не дивиться, хоча я б тільки зрадів, якби він влаштував своє особисте життя…

– Але моя-то Андріяна, ще дитя-дитям, вітер в голові гуляє. Може, з віком порозумнішає?

– Так вона ж красуня! А значить, вибір у неї величезний. І обов’язково з’явиться той, хто буде любити її так само сильно, як я. А вже в образу ви її не дасте!

Коли я проводжала Сашка, попросила трохи почекати і винесла йому пакет.

– Саша, тільки не ображайся, але ти ж нам не чужий. Я знаю, як вам зараз важко з татом, тому дозволь трохи допомогти, це від щирого серця. І не забувай нас, буде час і бажання, приходь на дитячий майданчик погуляти з нами, Марічка тобі завжди рада.

– Дякую вам, Ольга Сергіївна! – з вдячністю сказав він і пішов.

Я поклала йому з собою домашньої живності, а ще – теплу куртку чоловіка, яку він не став носити, мовляв, занадто молодіжна. Нехай хоч вона зігріє Сашка цієї зими.
***

– Уявляєш, мамо, він навіть не натякає, а прямо каже, що нам пора перейти до більш близьких відносин! Мовляв, незаймана в шістнадцять років в теперішній час – це смішно.

– Ось нехай і сміється, тільки вже без тебе! У любові ще жодного разу не порозумівся, а в ліжко кличе. Сподіваюся, ти змогла поставити його на місце?

– Як же, поставиш його! Він заявив, що якщо я буду ламатися, просити не стане, мовляв, дівчата на нього гронами вішаються… Але ти не хвилюйся, мені вже набрид цей індик пихатий, більше ми з ним не зустрічаємося.

– Ну, слава Богу, – сказала я, а потім помовчала і обережно запитала: – А може, з Сашком помиритеся? Він не дзвонив тобі?

– Іноді дзвонить, – неохоче відповіла дочка. – Навіть вийшла до нього один раз. Але як гляну в його жалібні очі, весь настрій пропадає. Ну не можу я зустрічатися з хлопцем тільки тому, що він людина хороша …

Після закінчення школи Андріяна вирішила вчитися дизайну, а шанувальники пішли у неї низкою. Вона виявилася досить влюблива, але очі її горіли лише нетривалий час. А потім наставав момент, коли вона різко поривала з черговим шанувальником, заявляючи мені, що він їй набрид. Знехтуваний юнак все робив для неї, але Андріяну вже манили інші горизонти. А я з кожним роком переживаю більше і більше.

– Як у тебе все легко, – з докором кажу дочці, – невже серцем ні до кого ні разу не прикипіла?

– Ти знаєш, спочатку начебто спалахне щось, а потім – знову розчарування.

Так, нестачі в кавалерів у моєї дочки немає, але я все частіше згадую прислів’я: “Не родись красивою …”

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – shutterstock

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page