Ще 7 років тому я поїхала на роботу у Францію, так роблять багато українських жінок, адже в нашій країні особливо не заробиш. Хочеться рідним допомогти та й світ побачити.
Я з чоловіком розлучилася у 46, а поїхала у 49, пустивши згодом у свою трикімнатну квартиру сина й невістку. Одну кімнату попросила не займати – щоб я завжди мала куди повернутися, там зберігаються мої речі.
Я бувала дома за цей час кілька разів, їздила на народження онуків-погодок, привозила гроші, подарунки.
Зараз старшій онучці Ярославі 4 роки, меншому Данилку 3.
Коли в Україні почалися всі ці сумні події, я пропонувала Маші їхати з дітьми до мене. Я хоч і живу в маленькій орендованій кімнаті, та щось би придумали, українцям зараз скрізь допомагають. допомогу платять.
Але Маша відмовилася, сказала що в Черкасах і так нормально, що не хоче залишати чоловіка, мого сина, який працює в службі порятунку. Це її вибір, я його поважаю, все-таки найкраще – коли родина разом.
Намагалася всі ці місяці гроші іноді перекидати, підтримувати їх. Але, чесно кажучи, втомилася я у Франції на двох роботах працювати, грошей особливо великих не накопичила, бо все одразу на життя, оренду, допомогу дітям в Україні якось розходиться.
От і подумала, що поїду на Новорічні свята додому, а там подивлюся, можливо залишуся, буду невістці з дітьми допомагати, а вона вже нехай на роботу йде.
А за ті гроші, які я відклала все-таки, я планувала однокімнатну квартиру у передмісті взяти і або під оренду, або самій там жити, якщо з дітьми під одним дахом не помиримося.
Сину моя ідея дуже сподобалася, він сказав, що Маші допомога з дітьми якраз дуже дуже потрібна.
Я в душі здивувалася, адже діти все таки не немовлята вже, і раніше син ніколи не говорив, що дружина жаліється чи не справляється.
Все стало зрозумілим, коли я приїхала якраз на Різдво, на 25 грудня.
Син Максим привіз мене з вокзалу додому, і нічого по дорозі не сказав, а невістка Маша зустріла на порозі з двійнею! Я ледве на ногах втрималася від подиву! Оце так сюрприз вийшов, я вам скажу.
Малюкам-хлопчикам по пів року, Тарасик і Богданчик. Я звичайно, зраділа, подарунки немовлятам купила гарні, а от рішення своє поміняла.
Одним словом, я приїхала з Франції на свята, планувала залишитися й допомагати з дітьми невістці, але зараз я вже зі зворотніми квитками, адже не розраховувала на 4 онуків замість двох!
Потенціалу безкоштовно няньчити чотирьох дітей я в собі не відчуваю, вже нехай мене син і невістка вибачають.
Поїду знову у Францію, там мені спокійно, житло і робота є. Дозбираю собі на квартиру спокійно, адже трикімнатна вже точно сину залишається, не можу ж я онучатам на двері вказати.
По можливості, як і раніше, фінансово чимось буду допомагати дітям, подарунками, але вже зі своїми нащадками маленькими нехай справляються самі, вони ж думали мабуть головою, коли народжували.
Хоча сестра моя сказала, що вона б зробила інакше, що я маю покикинути свої Франції і допомагати дітям, адже родина – це головне. особливо в такий час, як зараз.
От і думаю тепер: чи має рацію сестра? Я впевнена, що права якраз я, що я нікому не повинна бути нянькою.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
