Місяць як один день і завдовжки у рік. Ми поїхали на початку. Одну ніч прожили без благ цивілізації, зокрема тепла. Забили в кімнаті всі шибки фанерою і на метровому матраці вчотирьох переспали, потім поїхали до батьків.
Там було тепло і сито, але всю ніч літало з усіх боків. Дуже ефектна світлова музика, згадаєш – здригнешся. А скільки нервів було тоді – складно й описати. Вранці взяли штани на зміну, склали в рюкзак, і на легковику поїхали туди, де не стріляють.
Вимушено розпочате нове життя. Нові шампуньки, креми, сіль-цукор-гречка та кава. Я пам’ятаю тоді свій стан: байдуже, у що одягнена, байдуже, що машини та проїжджа частина (тоді довелося взяти себе в руки), просто дуже швидко купити їжі та всіх нагодувати після дня доріг.
Але тут було тихо, а ще знайшлися люди, які прийняли нас у будинку. Для нас це було порятунком, я дивом знайшла будинок за 15 хвилин і не розуміла, в чому каверза.
Потім почались гості. До нас приходили з усієї округи, приносили консервашки-овочі-фрукти, а також яйця та птицю.
Ось коли люди – такі Люди!
Коли діляться їжею, речами та постільною; військові та міліція, які показують безпечний шлях і відправляють із Богом; коли бачать ці порожні очі та допомагають усміхнутися.
Я за цей час навчилася говорити чисто українською та отримую від цього задоволення. Я дякую тим, хто мені зустрівся. Це безцінно – те тепло, з яким нас прийняли та обігріли! Ця безкорислива допомога, соціальна опора, що допомагають жити далі.
Вірю, що все добре цим людям примножиться. І нехай береже нас Бог.
Юлія Корж (https://www.facebook.com/yullykorzh)
Слава Україні! Слава її захисникам!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
