Мій брат Сергій все життя був хитрим і крутив мамою, як йому хотілося. Тому мама закривала очі, коли мене методично виживали з нашої квартири, ні слова не сказала, тільки очі ховала. А тепер вимагає, щоб я допомогла родині брата купити ксартиру, адже у мене така можливість є.
Сергій, мій брат, одружився мало не відразу після армії. Грошей немає, роботи немає, зате дружина є. Куди ж привести молоду дружину? Правильно, в мамину трткімнатну. Мені на момент раптового весілля було п’ятнадцять років.
Оскільки квартира трикімнатна, особливих проблем з розміщенням молодих не виникло – оселилися вони в кімнаті брата. Але проблема полягала в іншому – ні брат, ні його новоспечена дружина не збиралися хоч якось брати участь в підтримці чистоти в будинку. При цьому обоє шукали роботу, але не поспішали знаходити.
Мама з цього приводу їм нічого не говорила, не хотіла здобути славу поганорї свекрухи, а мої вимоги, щоб вони хоча б за собою посуд мили, вони ігнорували. Іноді на них, правда, сходила якась благодать і вони могли прибрати, але відбувалося це дуже рідко. А після того, як вони влаштувалися на роботу, так і зовсім перестали щось робити вдорма.
– Я тебе годую, між іншим, будь вдячна! – говорив мені брат. Хоча годувала мене мама, а ніяк не брат зі своєю копійчаної зарплатою.
Іра, дружина брата, вважала, що може спокійно приходити до мене в кімнату і брати все, що їй заманеться. Я була б не проти, якби вона хоча б питала, а потім повертала річ в тому ж стані, що і брала. Але Іра спокійно могла загубитиабо зіпсувати річ. Потім знизувала плечима “ну так вийшло, прости”.
Скарги мамі ніякого ефекту не давали. Мені радили не вигадувати проблеми і не докопуватися до брата. В результаті я просто почала ховати найважливіші для мене речі в шафу, яка закривався на ключ, а ключ носила з собою.
Але виявилося, що все це було ще квіточками. Ягідки пішли, коли Ірина чекала дитину. Мені заявили, що моя кімната більша, тому я повинна помінятися з братом і його дружиною.
– Нам скоро ліжечко ставити треба буде, а у нас не розвернешся, – говорив Сергій.
А я не хотіла в його кімнату, мені і в своїй було добре. Але мама наполягла на тому, щоб я переїхала. Я скрипіла зубами, але сперечатися було марно. Моя думка нікого не цікавила.
Коли невістка народила, мене почали залучати до догляду за племінником. Я була не проти іноді з ним погуляти, поколисати, але не коли це перетворюють на мою обов’язок! У мене випускний клас, іспити на носі, готуватися треба, а мені тут дитину в руки сунуть.
– Ти цілими днями вдома, невже не можна допомогти? – обурювався брат після чергової скарги Ірини. – Тебе годують, поять, одягають, будь хоч трохи вдячна!
Але тут вже навіть мама встала на мій захист, сказавши, що у мене іспити і мені треба готуватися. Брат насупився, але сперечатися з мамою не наважився.
Я вступила до університету, але продовжувала жити вдома, тому що в гуртожиток мене не заселили, оскільки я місцева. Я намагалася якомога рідше з’являтися вдома, щоб не вислуховувати постійних претензій брата і його дружини. Після першого семестру я влаштувалася підробляти, а на літо після першого курсу влаштувалася вже на нормальну роботу.
Другий курс почався нерадо – Ірина знову оголосила, що при надії. Оскільки мене вдома майже не бувало, я приходила тільки ночувати, турботи про первістка були перекинуті на маму. Їй же не складно після роботи ще і з онуком пограти-погуляти. А Ірина лежала з телефоном, їй було зле. Сергій же дуже сильно втомлювався з роботи.
Мені було пред’явлено, що я тільки про себе думаю, мамі могла б допомогти, їй з онуком важко. Але на ці крики брата, які мене вже допекли, я відповіла, що у Артемчика є мама і тато, які повинні ним займатися. Але дитиною займаються хто завгодно, крім батьків. Одна лягла і лапки склала в очікуванні другої дитини, а брат після роботи вдає ледь живого лебедя.
– Іра чекає дитину, їй важко! А я після роботи втомлююся, спробуй з моє!
Ірка на третьому місяці, там ще живота не видно, і по магазинах вона нормально ходить, не падає. А як сином позайматися – ой, погано. Мама теж працює, але це не заважає їй потім ще з онуком возитися, а брат, кінь молодий, прям втомився.
Сварилися ми постійно, тому що я втомилася від вічних претензій брата і його дружини, а мама не втручалася.
Коли Ірина народила другу дитину, їм з братом прийшла в голову ідея, що дітям потрібно робити окрему дитячу. Робити її планували за рахунок моєї кімнати! А я мусила перебратися до мами.
Я встала на диби. Теж мені, придумали! Я доросла дівчина, у мене свої звички, чому я повинна ділити кімнатку з мамою? Але Сергій насідав, потім підключилася мама.
– Ну яка тобі різниця, поживеш зі мною, що у цьому такого?
Я їй пояснювала, що мене і так вже посунули з моєї кімнати, а тепер взагалі позбавляють особистого простору. Брат вякнув, що в моєму віці взагалі пора жити окремо, але я йому відповіла, що в його віці та з двома дітьми теж варто перестати сидіти на маминій шиї. Мало не побилися.
В результаті, мене допекти вони всі, і мама, і брат, і я зібрала речі і з’їхала, нехай як хочуть. Ні брата, ні маму не цікавило, куди я поїхала, де я живу. Вони не питали, а я не розповідала. Якийсь час взагалі не спілкувалися, але потім взаємини з мамою відновилися.
Відтоді минуло вже десять років. Я вийшла заміж, у мене є син. Ми з чоловіком відкрили свою невеличку справу, яке розвиваємо. До мільйонерів нам ще йти і йти, але дохід постійний і нам вистачає.
А Сергій з сімейством так і живе з мамою. У них вже троє дітей, Ірина працює дуже епізодично, брат отримує копійки, мама тягне це все на свою зарплату і пенсію. Я іноді приїжджаю в гості до мами, племінникам привожу якісь гостинці. Ні з братом, ні з його дружиною я не спілкуюся, нема про що.
Нещодавно мама почала мене вмовляти допомагати родині брата матеріально.
– Адже так важко вони живуть, троє діток! Їм теж окремо жити хочеться, та й мені спокій вже потрібен.
– Так розмінюйте трикімнатну, в чому проблема? Ти купиш собі однушку, на решту грошей вони нехай беруть іпотеку.
– Ой, що ти! Яка їм іпотека, хто її дасть, а платити вони як будуть? Вони і так кінці з кінцями ледве зводять. От якби ти їм допомогла купити квартиру, по-родинному…
Класно придумали, мене свого часу на вулицю вижили, а я тепер повинна їм допомагати купити квартиру, тому що іпотека – не їхній варіант. Само собою, я відмовилася. Досить того, що я “забуваю” про свою частку в квартирі.
Але мама не заспокоюється, вона вважає, що я зобов’язана допомогти, раз така можливість у мене є.
– Ну ви ж рідня, що ти, рідному брату не зарадиш? – сплескує руками мама.
– А він мені якось допоміг? Він у своєму житті хоч щось для мене зробив? А для тебе? Він наплодив дітей і у вус не дме, посадивши все своє сімейство тобі на шию. Якщо тебе це влаштовує – терпи, а я в цьому брати участь не буду.
Але мама не заспокоюється, з разу в раз намагаючись умовити мене допомогти братові з квартирою. Пропонувала мама купити квартиру їй, а вона тоді б цю залишила брату і його сім’ї. Але я не збираюся і цього робити. У мами є можливість обзавестися своїм житлом, але вона не хоче, щоб синочок зайвий раз напружився, хоче, щоб все готовеньке вже було.
Мені зрозумілі мамині бажання і самій пожити в спокої, і брата упакувати з усіх боків. Але не за мій рахунок. Я і так достатньо допомогла вже тим, що не вимагала собі допомоги, хоча іноді вона була мені дуже потрібна.
А там у них і так все нормально, тільки декому треба трохи напружитися і щось зробити, заворушитися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
