Одразу скажу – я при надії, чекаю наше спільне з Дімою малятко. І діти чоловіка від першого шлюбу не мають ставати частиною нашої нової сім’ї – це моя думка. А колишня дружина Дмитра зараз намагається віддати доньку нам до кінця навчального року, бо дівчина навчається онлайн. Чому я повинна турбуватися за падчерку, коли у неї є рідна мати?
Ми з дімою одружені 2 роки. Зараз чекаємо на поповнення, а ситуація не тільки в країні тривожна, а й в нашому будинку досить метушлива. Крім нас у квартирі живе моя мама, вона активно допомагає по дому, доки я чекаю малюка і працюю вдома. У Діми проблеми із роботою, а грошей потрібно багато.
Тож я працювала до останнього. Та й у декреті не збираюся особливо затримуватись. Начальство погодилося з тим, щоб я продовжувала працювати з дому, як тільки зможу це робити.
Якось увечері Дімі зателефонувала колишня дружина. Це нормально, бо у них спільна донька, і час від часу Дмитро із нею зустрічався. Я також знайома з падчеркою і не мала жодних негативних почуттів до дитини. Мені було навіть приємно поспілкуватися з дівчинкою, коли ми всі разом були в гостях у свекрухи.
Та після того дзвінка Діма повідомив, що колишня дружина хоче віддати нам до кінця навчального року і на все літо доньку. Зазвичай вона відвозила її своїй матері, але вона вже не в змозі сидіти з дитиною через слабке здоров’я.
Тому колишня дружина вирішила передати доньку рідному батькові. Дмитро ледве не погодився відразу, але все ж таки вирішив спершу обговорити це зі мною.
– І як ти собі це уявляєш? – питаю чоловіка. – До цього часу ми вже будемо зайняті пелюшками та сорочками. Моя мама допомагатиме по дому та в іншому. Для твоєї доньки ми не маємо часу і місця.
– Ну, а куди її подіти? – у відповідь спитав Дмитро. — Я ж її батько і теж щось маю зробити.
– Єдине, чим ти зараз маєш зайнятися, це знайти собі стабільний заробіток, щоб забезпечувати і нас, і її, – я не збиралася піддаватися вмовлянням. – Я дуже сумніваюся, що ти сидітимеш і гратимешся з нею днями безперервно. До того ж їй не вистачатиме уваги через нашу дитину.
Дімі нічого було на це сказати, адже усю сім’ю разом із батьками забезпечую на даний час я. Дмитро не має забувати про свій внесок у добробут обох дітей. До того ж він ніколи особливо багато часу не проводив зі своєю донькою і не був упевнений, що буде здатний на це. Але все ж таки йому здавалося, що взяти дівчинку до нас буде правильним. Ми з ним ще посперечалися якийсь час, але в результаті вирішили, що ранок вечора мудріший.
Але навіть перед сном ми ще розмовляли на цю тему. Я наполягала на тому, що до моїх обов’язків не входить бути дбайливою мачухою. І що мати дівчинки мала краще думати, як і куди прилаштувати дитину на час домашнього навчання і літо.
Зрештою, наша спільна свекруха. Вона ще досить бадьора жінка і у онуку обожнює. Чому б не залишити дитину в неї? Діма регулярно відвідуватиме доньку, а заразом спілкуватиметься з матір’ю. Хіба це не чудовий варіант?
От цікаво, чому тільки мені це спало на думку? Мені мало віриться в те, що колишня дружина чоловіка геть-чисто забула про свекруху. Щось тут не так.
Як би я добре не ставилася до падчериці, благополуччя та комфорт моєї власної родини для мене в рази важливіший.
Чи правильно я роблю, не пускаючи падчерку під свій дах? Чи все ж таки правда за чоловіком та його колишньою дружиною? Чи можуть діти чоловіка від першої дружини стати на заваді нашому шлюбу? Всі ці думки й сумніви мене дуже бентежать і не дають спокою.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
