fbpx

Одразу ж після відходу бабусі у той світ, я оформила на себе спадщину. Серце відчувало, що не варто з цією справою зволікати, і не помилилося. Рівно за два місяці в квартиру влетіла моя мама, якщо, звісно, її можна так назвати. – Ти хто така, щоб розпоряджатися цим помешканням? Тут одна законна власниця, і це я!

Одразу ж після відходу бабусі у той світ, я оформила на себе спадщину. Серце відчувало, що не варто з цією справою зволікати, і не помилилося. Рівно за два місяці в квартиру влетіла моя мама, якщо, звісно, її можна так назвати. – Ти хто така, щоб розпоряджатися цим помешканням? Тут одна законна власниця, і це я!

Прекрасно пам’ятаю себе тією десятирічною дівчинкою, яка, ковтаючи сльози, тягла сумку з речами, піднімаючись за мамою в бабусину квартиру. Ледве переступивши поріг, мама вручила бабусі валізу, і, погладивши мене по голові, сказала: “Будь розумницею, ти вже доросла дівчинка!”

Мама вкотре вийшла заміж, і я сильно заважала її ідилії з молодим чоловіком. А я намагалася бути розумницею, як просила мама, допомагала бабусі у всьому, добре вчилася і постійно чекала маму. А вона приходила все рідше, і за кілька років її візити скоротилися до новорічних та дня мого народження.

Коли мені було п’ятнадцять, я дуже чекала на маму на свій день народження, але вона не прийшла. Вона забула… З того часу я почала забувати маму. Бабуся розуміла, що відбувається в моїй душі, і намагалася якось згладити кути, налаштувати мене на нормальне сприйняття тієї жінки, яка мені подарувала життя.

Після школи я вступила до університету. На жаль, бабуся не дочекалася, поки я отримаю червоний диплом, мені дуже хотілося порадувати її тим, що я стала фахівцем, і зможу тепер заробляти гроші. Не встигла… З бабусею я попрощалася буквально перед захистом, коли весна була в самому розпалі…

Через пів року я оформила спадщину – бабусину трикімнатну квартиру. Мабуть, мама просто проґавила цей момент, бо теж могла претендувати на квадратні метри цієї квартири. Коли вона схаменулась, примчала до мене, і влаштувала “бурю”, чому я її не попередила про оформлення квартири, чому не підказала, що треба було заявляти права на спадщину тощо. Я тоді їй відповіла досить “твердо”:

– А ти хто, щоб успадкувати бабусину квартиру?

Мама від подиву від моєї фрази просто притихла, покрилася червоними плямами, а через хвилину сказала:

– Я її дочка, і твоя мати, якщо ти забула!

– Це ти забула, що ти моя мати і бабусина дочка… До побачення! Точніше – прощай! У мене своє життя, у тебе своє, давай, щоб ми більше не перетиналися!

Не перетиналися ми років сім. За цей час я вийшла заміж, у нас чудова сім’я, зростають двоє діток. Зірок з неба не дістаємо, але й не бідуємо. Дуже врятувала бабусина квартира, питання з житлом відпало само собою, і ми змогли потроху збирати гроші для решти, що запланували.

І ось на порозі знову мама! Вигляд у неї, звісно, ​​був не дуже. Вона рішуче ступила у відчинені двері:

– Мій продав квартиру і зник, жити мені ніде, не виженеш ти мене врешті-решт?

З кімнати визирнув старший син:

– Ви хто?

– А я твоя бабуся! – Мама натягла на обличчя усмішку.

Синок знизив плечима і пішов до себе.

– Ти що, онуків проти мене налаштувала?

– Ні, просто вони ніколи тебе не бачили, а ти що, знаєш, що маєш онуків? Щось раніше ти не цікавилася їхнім існуванням, як і моїм!

– Ну, що ти справді, я ж твоя мама…

– Так-так, є твоє ім’я в моїй метриці, але це, мабуть, помилка, моєю мамою була бабуся. Загалом так, ти сьогодні ночуєш, а завтра чоловік везе тебе до тітки Валентини, до села, вона твоя рідна сестра, нещодавно ми з нею говорили, їй якраз потрібна помічниця в великому тепличному господарстві, тож, налаштовуйся на роботу, задарма там тебе ніхто годувати не буде!

Не хочу описувати всі наші діалоги того дня, більшість із яких закінчувалася маминими вересками. Я стояла на своєму, зв’язалася з тіткою Валентиною, та хоч і без захоплення погодилася прийняти свою сестру, пообіцявши, що якось буде.

Вранці чоловік доставив маму до сестри, їхня зустріч не випромінювала бурхливої ​​радості, але мамі довелося змиритися, і прийняти ситуацію. Її надії на дармоїдство в нашій квартирі були зруйновані перспективами трудових буднів у теплицях.

За що я так із мамою? Хоча, чому з мамою? Я просто допомогла чужій людині влаштуватися на роботу.

Хтось тут знайдеться, хто б мене засудив?

Гадаю ні!

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page