– Одружуюся, – сказав батькам Олег. Тамара Василівна жалісливо подивилася на сина, Микола Петрович нахмурився.
– Не бачу радості на обличчях, – здивувався син.
– Тільки з армії прийшов, ще й не відпочив, а вже хомут на шию вішаєш, – заголосила мати, – двадцять років тобі тільки, погуляв би хоч трохи.
– Так нагуляли ми вже зі Світланою… дитину чекаємо.
Тамара Василівна ахнула, Микола Петрович встав і пішов курити.
– Коли ж встигли три місяці як дружите!
– Ну, мамо, сама розумієш, справа ця нехитра.
Тамара Василівна змирилася з положенням, що син скоро одружується і через півроку стане батьком, а вона бабусею.
Світлана – майбутня невістка – дівчина з простої сім’ї, яка виросла без батька, – виявилася поступливішою невісткою, працьовитою і завжди в гарному настрої. Молоді жили у батьків Олега. Щовечора дружина зустрічала його з посмішкою, метушилася, щоб нагодувати, при цьому щебетала, як пташка.
– Ну, ще б пак, – тихо говорила Тамара Василівна своєму чоловікові Миколі Петровичу, – а такого хлопця відхопила.
Коли народився Івасик, Тамара Василівна майже змирилася з вибором сина, гуляла у дворі з онуком. Вані вже було років зо два, коли знайома з сусіднього будинку, як би ненароком сказала Тамарі:
– Ось дивлюся на Іванка і нічого спільного з Олегом не знаходжу.
Тамара могла б обуритися, але промовчала, бо такі думки і її відвідували.
– Світлана ж до Олега, з Мішею Карповим дружила, – продовжувала всезнаюча знайома, – ти хіба, Тамара, не знала?
Увечері того ж дня Тамара поділилася своїми підозрами з чоловіком, але той відмахнувся від неї. Його все влаштовувало: син одружений, онук росте, будинок для сина будується.
Але Тамара не заспокоїлася. Всякий раз ловить момент, щоб, як би випадково натякнути синові, що Світлана йому не дівчинкою дісталася. І Олег повівся на всі натяки матері. Прислухався він до неї не тому, що повірив, а тому що гуляти став від дружини – дівчина у нього на боці з’явилася. Але до сина придивлятися став і теж помітив, що подібності практично немає.
Їдкі слова, вони сильніше зброї – руйнують відносини повністю, залишаючи лише руїни. Ось і Олег висловив кілька разів підозри і усміхнена Світлана, зневірившись переконати чоловіка в зворотному, зібрала свої речі і пішла до матері.
Дорога була розчищена, і Олег зійшовся з Оксаною – своєю новою подружкою. На той час будинок був добудований, так що молоду дружину привів в новий будинок. А Світлані нічого не дісталося.
Тамара Василівна, задоволена тим, що вийшло по її, з розпростертими обіймами зустріла нову невістку – дівчину з багатої сім’ї. У Оксани був уже власний автомобіль і як придане дорогі меблі в подарунок від її батьків.
Через рік народилася донька, тому три роки Оксана нічим не займалася, крім дитини. Тамара допомагала у всьому. А коли внучці виповнилося п’ять років, Тамара Василівна нарешті стала помічати, що вся робота по дому на її сина і на ній.
Одного разу Тамара прибирати в будинку сина, дивуючись, звідки стільки бруду накопичилося, ну і природно, потихеньку бурчала, що треба бути акуратніше, не запускати будинок. Оксана в цей час сиділа на веранді і фарбувала нігті.
– Ну, хіба так можна, молода ж, не запускай будинок, прибирати, не розкидай речі, – примовляла Тамара Василівна.
Оксана, не відволікаючись від свого заняття, байдуже сказала, коли свекруха черговий раз прошмигнула в комору:
– Закрити тебе чи в ній…
Тамара застигла на місці, не вірячи своїм вухам: – Це мені чи що? – запитала вона, щоб переконатися, що невістка дійшла до такого нахабства.
– Тобі, тобі, набридла, бурчиш тут.
Тамара рот відкрила від здивування і вперше за всі роки побачила справжнє лице невістки. Лаятися з нею вона не стала, але додому пішла з важким серцем. А днями зустріла колишню невістку Світлану з онуком Ванею. Побачила онука і їй знову стала недобре: Ванюшка – вилитий Олег.
Поділилася з чоловіком своїм відкриттям, а той сказав, що він завжди вважав Ванюшку своїм онуком. Тамара стала дзвонити Світлані і запрошувати в гості: – Нехай хоча б Іванко приходить.
Світлана відпускала сина, не в силах більше ображатися на свекруху, все ж рідні дід з бабусею її синові.
Повертаючись одного разу з онуком Ванею з магазину іграшок, зустріла стару знайому з сусіднього будинку.
– Ой, а Іванко у вас – копія Олег. Треба ж, такі схожі!
– Пам’ятається, ти зворотне говорила кілька років тому, – подковирнула Тамара, – пам’ятаєш, як на Світлану наговорювала?
Сусідка здивовано подивилася, посміхнулася і сказала: – Ой, навіть не пам’ятаю, може і брязнула чого, ти вже вибач, неув’язочка вийшла.
Тамара Василівна поверталася додому в роздумах: «Для цієї бовтанки просто неув’язочка, а тут майже все життя змінилося. Світлана ніколи б так не сказала мені, як Оксана тоді, обіцяючи закрити в коморі.
Перша невістка завжди поважною була. Але Світану не повернути, добре, що хоч з онуком бачитися стали. Сина проти Оксани не налаштую, він їй у всьому вірить. Та й онука в сім’ї сина зростає. А на кого вже таим дівчинка схожа, навіть думати не хочу, вистачить мені того, що з Ванею кілька років не бачилися».
Микола Петрович помітив сумний вираз обличчя дружини: – Чого така похмура, про що думаєш?
– Та так, – відповіла Тамара, – про не правильні плітки.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!