fbpx
життєві історії
Одружилися Максим і Лера якраз у січні минулого року. Для мами це було велике свято, самі розумієте – синочок дружину знайшов. Прийшла я з дітьми (чоловік пішов служити), її та наші з Максом батьки. Це було щось з чимось. На стіл поставили пару блюдечок з бутербродами зі шпротами, чай та печиво. А за 3 дні брат попросив мене та маму зустрітися у місцевій кафешці, поговорити

Я щаслива дружина та мама двох чарівних дітей, хлопчика та дівчинки. У нас у родині все добре, з роботою, взаєминами і, дякувати Богу, здоров’ям. У мене є можливість підтримувати хороші, теплі стосунки з мамою, татом та єдиним братом. Принаймні такими вони до недавнього часу.

Хоч мій брат Максим і старший за мене, він завжди ставився до мене з повагою. У школі я навчалася добре, йшла на медаль, тоді як йому навчання не давалося. Саме я й допомагала йому, коли почалися серйозні труднощі під кінець року у 7 чи 8 класі.

Ми в сім’ї всі пухкі і любимо солодке. Однак саме я завжди говорила, що хочу сидіти на дієті і віддавала коханому братові всі смакоти. А я ж дівчинка. Знала б, що дієта ніяк не позначиться на моїй фігурі, напевно, сама б з’їдала всі цукерки поспіль і не ділилася з ним. Але це так, жарт.

Що я хочу сказати, то це те, що завжди любила свого старшого брата, та й зараз теж продовжую його любити, незважаючи ні на що.

Максу, моєму брату, з дівчатами щастило не дуже. Не подумайте, він виріс досить симпатичним хлопцем, але, знаєте, так буває: немає в людини харизми. Зате є сором’язливість і боязкість перед слабкою статтю. І ось рік тому він нарешті одружився.

Для мами це було велике свято, самі розумієте – синочок дружину знайшов. Весілля як у людей, гості та все інше. До речі, моє весілля пройшло куди скромніше і велику його частину оплачували свекри.

Поживши трохи у моїх батьків, брат із невісткою взяли кредит та поїхали на іншу квартиру. Після цього вони відокремилися від нас і нікого не запрошували в гості. Хоча, треба сказати, що до весілля і доки вони жили у мами з татом, Лерочка дуже тепло до всіх ставилася, намагалася всім сподобатися.

Потім вони зробили у квартирі ремонт і настав час кликати гостей на новосілля. Прийшла я з дітьми (чоловік пішов служити), її та наші з Максом батьки. Це було щось з чимось. На стіл поставили пару блюдечок з бутербродами зі шпротами, чай та печиво. Мама принесла пиріжків, які напекла якраз для походу в гості, а я взяла з собою торт та пляшечку червоного. Цим і повечеряли.

Ні, не думайте, що я обмовляю молоду пару без нормального початкового капіталу ще й у такий складний час. Але саме за тиждень до цього мама подарувала молодим непогану суму грошей «для старту». Тому приготувати або замовити доставку чогось пристойніша можливість була.

Наступною «червоною датою» календаря був день народження невісточки. Цього разу нас ніхто не запрошував, хоча ми з мамою буквально засипали її привітаннями. Ми, відповідно, вирішили без запрошення не приходити.

Ми для себе вирішили, що Лера дещо невдячна дівчина та скупенька до того ж. Брат, як, втім, і вона, заробляє непогано, і прогодувати себе вони можуть.

І ось минуло 2 місяці. і настав час святкувати іменини брата. Ми з мамою підготувалися, вже купили подарунок. Вирішили здивувати: не розмінюватися на нісенітницю, а скластися та презентувати гарний телевізор. Фільми дивитися і відео через Інтернет.

А за 3 дні брат попросив мене та маму зустрітися у місцевій кафешці, поговорити. Ми зібралися, з посмішками, чекаючи чогось цікавого та інтригуючого. Можливо, хтось при надії? Ой, як цікаво…

Виявилося, минулого разу, коли мої дітки були в них у квартирі, вони трохи побешкетували: розбили кілька флаконів з дорогими парфумами, порцелянову статуетку та картину якусь. А ще зіскребли трохи стіни за шафою, гралися. Масштаби події виявили тільки наступного дня, і лера була дуже незадоволена. Ці речі були їй ніби важливі. А мої шибеники не сказали нічого і вирішили, що ніхто не помітить.

Тепер невістка просить у брата, щоб на його день народження прийшли лише дорослі або, так і бути, вона витратить гроші, які відкладають на погашення боргу за квартиру, але святкуватимуть у кафе. Але ніяких більше домашніх посиденьок з дітлахами.

Я після цього навіть не знаю, що сказати. Це діти! Ну, поламали вони щось там, гралися ж. Духи якісь, візьми та купи. А картини, статуетки, фігурки та інша інша дрібниця – кому вона потрібна?

Ми ж їм телевізор купимо, то там вже буде на що подивитися, не маленькі вже. А без дітей я все одно нікуди не піду, чоловік на передовій, мені що няньку викликати?

Тим більше вже не так і хочеться йти до рідного брата, поки в нього така ось рептилія вдома живе. Ось такі справи, дякую, що прочитали. А ви б пішли на моєму місці?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page