Одружилися ми з Русланою досить рано, обом було по дев’ятнадцять років Ми ще вчилися, тому вирішили жити з моїми батьками, хоча мама Руслани пропонувала жити у неї, але я відмовився, хотів жити вдома, привести жінку до себе, як належить чоловікові.
Спочатку все було добре, а потім почалися між дружиною і матір’ю дрібні сварки через нісенітниці всілякі, побутові дрібниці.
Я намагався не втручатися, вирішив, що вони самі швидше розберуться, але з кожним днем ставало все гірше.
Моя мама чіплялася до кожного слова Руслани, постійно робила зауваження: то не так прибрала, то не те приготувала, то мало допомагає.
Я вирішив поговорити з батьками, але батько категорично встав на сторону матері, а мені сказав, що мати в домі господиня, а не Руслана, от нехай і слухається у всьому.
Але на деякий час після цієї розмови вдома настала тиша, поки на якесь зауваження матері дружина не відреагувала, а просто проігнорувала докір.
Все почалося знову… Тепер ми стали сваритися вже між собою. Руслана звинувачувала мене, що я не можу зробити матері зауваження, не можу її захистити, а я говорив, що не можу нічого зробити і доведеться їй слухати мою маму, поки ми з ними живемо.
Народилася донечка. Моя мама не допомагала, а тапк само “поїдала” Руслану.
І ось дружина не витримала, зібрала речі і поїхала з донечкою до своєї матері. Вона попросила, що б їх перевіз якийсь приятель, а не я!
Я образився і вирішив не дзвонити і не їхати за ними, але через місяць Руслана подала документи на розлучення.
Я став вмовляв її забрати заяву, просив вибачення, навіть погодився переїхати до її матері, аби бути разом, але вона не погодилася, сказала, що вона вже зрозуміла, що я за людина, такий самий, як і мої батьки. Я думаю, що це була справа принципу.
***
Відтоді пройшло вже три роки, Руслана вийшла заміж і народила дитину, а я так і живу з батьками і хочу повернути її і доньку, навіть з тією дитиною.
Відносини у мене з батьками так і не налагодилися, я не можу пробачити їм втручання в мою сім’ю, яку через них же і втратив, а вони постійно говорять, як мені пощастило, що Руслана пішла сама, а то я так би і маявся з нею все життя.
Зараз дуже шкодую, що не зміг жити окремо від батьків, потрібно було покинути навчання і знайти роботу, зняти житло і зберегти сім’ю.
Колишню дружину досі люблю, але знаю, що повернути її ніколи вже не зможу, і до батьків вже ніколи не зможу ставитися, як раніше. Я залишився сам і думаю, це вже не все життя.
Автор: Михайло
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
