Одружилися ми з Сашею давно, вісім років тому. Свекруха ще тоды одразу ж завела розмову про онуків. Я не стала приховувати від неї, що взагалі не хочу дітей, принаймні поки що. Їй це дуже не сподобалося і Тамара Яківна, сказала, що мені не потрібно було виходити заміж взагалі, а за її сина особливо. Він, мовляв, єдина дитина в сім’ї, і батьки чекають на онуків.
Спочатку ми з Олександром не мали свого житла, потім виплачували кредит за квартиру, робили ремонт, було якось не до дітей.
Та й щиро кажучи звикли жити без них, менше турбот та проблем. Але Тамара Яківна не вгамувалася, дійшло до того, що перестала спілкуватися зі мною, а чоловіку весь час повторювала, що я йому не пара.
Якось зателефонувала Сашкова двоюрідна сестра і сказала, що свекруха запропонувала переписати на неї квартиру, дачу, щоб мені не дісталося. Але Іра відмовилася і сказала, що Тамара Яківна ж має сина. Мабуть, не хотіла залазити у конфлікт із родичами. Ми вдали, що не знаємо про це, мовчала і свекруха.
А за місяць я дізналася, що чекаю дитинку. Це було несподівано для нас з чоловіком, але вирішили дитину лишити, хоч і настали в нашій країні такі сумні й тривожні часи. Так народився син Арсеній.
Я думала, що свекруха зрадіє, змінить своє ставлення до мене, але стало ще гірше. Коли приїхали подивитись новонародженого, вона сказала при всіх родичах: «Це я їх налякала, інакше так і прожили б бездітними. Майно для моєї невістки виявилося дорожчим за принципи».
Мені було дуже неприємно це чути, але я промовчала.
Нині синові вже скоро пів року, його бабуся, яка так мріяла про онука, не знаходить час приїхати до нього, посидіти, поняньчити. Сашко каже, що якби дитина народилася відразу, у неї було б інше ставлення до неї, але я в це не вірю. Мене Тамара Яківна не помічає, як і раніше. Я відповідаю тим самим. Так і живемо.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.