— Одягни третій светр, якщо тобі холодно, а на майстрів я не дам ні копійки — відрізав Василь, поки я здригалася від протягу. У той вечір я зрозуміла, що в нашому домі холодніше від його скупності, ніж від дірявих вікон
Жадібність у шлюбі — це як іржа, яка непомітно роз’їдає навіть найміцніший метал, поки одного дня все просто не розсипається в руках. Я ніколи не думала, що фінансове питання стане для нас із Василем фатальним, але життя має свій сценарій. Наша історія почалася досить романтично, хоча зараз, оглядаючись назад, я бачу всі ті тривожні сигнали, які ігнорувала роками.
Ми прожили разом дванадцять років. Василь завжди був людиною практичною, принаймні так він це називав. Я ж вважала це господарністю. Коли ми тільки побралися, він прискіпливо стежив за кожною копійкою, аргументуючи це тим, що нам потрібно назбирати на власне житло. Я підтримувала його, економила на одязі, відмовлялася від походів у кафе та збирала кошти разом із ним. Але коли квартира нарешті з’явилася, його звичка економити не зникла, а навпаки — перетворилася на справжню хворобу.
Василь почав контролювати кожен мій крок. Він міг годинами вичитувати мене за те, що я купила дорожче молоко або забула вимкнути світло в коридорі на п’ять хвилин. Але справжнє випробування почалося минулої осені. Наша квартира на верхньому поверсі завжди була вітряною, і старі віконні рами давно потребували професійного догляду. З настанням перших холодів я відчула, як по підлозі гуляє протяг.
— Василю, треба викликати майстра, щоб відрегулювати фурнітуру та замінити ущільнювачі на вікнах. З них нестерпно дме, — сказала я одного вечора, коли ми вечеряли простою кашею.
Він навіть не підвів очей від тарілки.
— Віро, ти знову вигадуєш проблеми на рівному місці. Вікна як вікна. Просто заклей їх скотчем, як це робили наші батьки. Навіщо викидати гроші на вітер? Ці майстри — справжні шахраї, вони беруть тисячі за п’ять хвилин роботи.
— Але скотч не допоможе, там треба серйозний ремонт. Ми ж замерзнемо взимку, — наполягала я.
— Не замерзнемо. Якщо тобі холодно, просто вдягни теплий светр. Або два.
Це була його стандартна відповідь на все. Замість того, щоб розв’язати проблему, він пропонував мені пристосуватися до дискомфорту. Проте найбільший парадокс полягав у тому, що Василь, відмовляючись платити за сервіс, робив іншу дурницю. Кожного разу, коли він заходив у кімнату і відчував прохолоду, він до упору відкручував регулятори на радіаторах опалення.
У нашому будинку стоять індивідуальні лічильники на кожну квартиру. Я намагалася пояснити йому логіку.
— Послухай, ти не хочеш платити за ремонт вікон один раз, але через те, що тепло виходить на вулицю, ми платимо величезні суми за опалення щомісяця. Це ж абсурд! Ти просто опалюєш двір за наш рахунок.
— Не кажи дурниць, — відрізав він. — Тепло в хаті має бути, а платити майстрам — це дарувати гроші чужим людям. А так я плачу за реальний ресурс.
Його впертість не мала меж. Він щовечора ходив по кімнатах, перевіряючи, чи на максимумі стоять крани на батареях. У квартирі ставало душно, але протяги нікуди не зникали. Поєднання гарячого сухого повітря та холодного вітру з вікон створювало нестерпну атмосферу. У мене почала постійно боліти голова, я почувалася виснаженою.
Ситуація загострилася, коли до нас у гості завітав мій брат Андрій. Він працює в будівельній сфері й одразу помітив, що з нашими вікнами біда.
— Віро, у вас тут справжній аеродром. Ви що, хочете, щоб у вас грибок на стінах завівся від конденсату? Чому не викличете майстрів?
Я лише зітхнула і зиркнула на Василя, який у цей момент демонстративно підкручував радіатор у вітальні.
— Андрію, не лізь не в свою справу, — грубо відповів Василь. — У нас все під контролем. Гроші треба витрачати з розумом.
— З яким розумом? — обурився Андрій. — Ти за три місяці зими переплатиш за опалення стільки, що міг би поставити нові склопакети в усій квартирі! Ти просто не вмієш рахувати.
Василь спалахнув.
— Я господар у цьому домі! І я вирішую, на що йдуть кошти. А ти, якщо такий розумний, іди до себе додому і там повчай дружину.
Після цієї сцени в домі запанувала важка тиша. Андрій пішов, а я залишилася сам на сам зі своїм гнівом. Я зрозуміла, що проблема не у вікнах і не в грошах. Проблема в тому, що Василь ніколи не рахувався з моїм комфортом. Його жадібність була формою контролю. Йому подобалося відчувати владу над сімейним бюджетом, навіть якщо його рішення були відверто дурними та збитковими.
Наступного тижня прийшли рахунки за комунальні послуги. Коли я побачила суму за опалення, у мене потемніло в очах. Це було втричі більше, ніж зазвичай. Я поклала папірець перед Василем.
— Подивися на це. Ось результат твоєї економії. Ми віддали величезну суму за те, що просто вилетіло у кватирку.
Він глянув на цифри, зблід, але замість того, щоб визнати помилку, почав кричати на мене.
— Це ти винна! Ти постійно відчиняєш двері, коли виходиш на балкон! Ти спеціально це робиш, щоб мені досадити!
Це був край. Його звинувачення були настільки безглуздими, що я раптом відчула дивну легкість. Я зрозуміла, що більше не хочу боротися за цей шлюб. Не хочу доводити очевидні речі людині, яка бачить у мені лише статтю витрат, а не партнера.
— Знаєш, Василю, ти правий. Я справді роблю дещо спеціально. Я збираю речі.
Він розсміявся, не вірячи своїм вухам.
— І куди ти підеш? Кому ти потрібна зі своїми запитами? Ти ж без мене пропадеш, не зможеш навіть за електрику заплатити.
— Якось розберуся, — спокійно відповіла я.
Я переїхала до невеликої орендованої квартири. Перше, що я зробила — викликала майстра для регулювання вікон. Це зайняло годину і коштувало зовсім небагато. У моїй новій оселі стало тихо, тепло і затишно без жодних переплат. Я почала дихати на повні легені.
Василь намагався дзвонити мені кілька разів. Спершу він вимагав, щоб я повернулася, бо він не знає, як користуватися пральною машиною. Потім він почав скаржитися, що йому важко самому оплачувати всі рахунки за ту велику квартиру, де він продовжує гріти повітря для вулиці. Він навіть намагався маніпулювати моїми почуттями, кажучи, що я його зрадила в такий скрутний час.
Проте я залишалася непохитною. Одного дня ми зустрілися, щоб обговорити поділ майна. Він виглядав недоглянутим і роздратованим.
— Ти хоч розумієш, що ти зруйнувала сім’ю через якісь вікна? — кинув він мені в обличчя.
— Ні, Василю. Я зруйнувала ілюзію сім’ї через те, що ти перестав бачити в мені людину. Ти бачив лише цифри, і ті рахував неправильно.
Я вийшла з кафе, не озираючись. Зараз я живу сама, і хоча мій бюджет не є величезним, я відчуваю себе багатшою, ніж будь-коли раніше. Бо справжній добробут — це не накопичені на рахунку кошти за рахунок власного здоров’я і спокою, а можливість жити в домі, де тебе цінують більше, ніж зекономлену копійку.
Василь залишився у тій квартирі. Андрій розповідав, що він так і не відремонтував вікна, натомість тепер ходить по дому в куртці, бо опалення стало для нього занадто дорогим задоволенням. Він продовжує економити, але тепер ця економія не має жодного сенсу, бо ділити її йому немає з ким.
Я часто думаю про те, скільки жінок терплять подібне ставлення, вважаючи жадібність просто важким характером. Ми звикаємо до незручностей, до холодних стін і холодних стосунків, боячись щось змінити. Але чи варта така стабільність того, щоб щодня втрачати себе?
Моя історія не закінчилася казковим щастям у обіймах іншого чоловіка. Вона закінчилася моїм власним усвідомленням своєї цінності. Я навчилася сама дбати про свій побут, і виявилося, що це не так вже й страшно. Тепер у моєму домі завжди тримається комфортна температура, а серце більше не стискається від страху зробити зайвий крок чи покупку.
Чи вважаєте ви, що фінансова скупість партнера може стати вагомою причиною для розлучення, чи все ж таки варто шукати компроміси до останнього? Можливо, у вас були схожі ситуації, коли економія переходила межі розумного?
Напишіть свою думку в коментарях, мені дуже цікаво прочитати ваші роздуми.
