fbpx
життєві історії
– Ох, яка ти пані в тому місті стала!, – голосила мама. – Ти ж повинна розуміти, що люди в селі стільки грошей не мають. І взагалі, якби не сусіди і рідні, ти б, коли малесенька була, біля нас з татом на дивані спала, а так, завдяки добрим людям, на ліжечку, як принцеса. – Я все рівно вважаю, що мама не права. Найперше, це треба було хоча б мого дозволу спитати, а не ось так: “Нате вам, добрі люди!”

– Ох яка ти пані в тому місті стала!, – голосила мама. – Ти ж повинна розуміти, що люди в селі стільки грошей не мають. І взагалі, якби не сусіди і рідні, ти б, коли малесенька була, біля нас з татом на дивані спала, а так, завдяки добрим людям, на ліжечку, як принцеса. – Я все рівно вважаю, що мама не права. Найперше, це треба було хоча б мого дозволу спитати, а не ось так: “Нате вам, добрі люди!”

***

Бачилася сьогодні зі своєю двоюрідною сестрою. Вона привозила старшу дочку в міську лікарню і вирішила ненадовго забігти в гості поки був час.

Галя зараз при надії, дитя має на світ з’явитися десь через тижні 2-3, тому повним ходом йде підготовка.

Старшій дочці трохи менше двох років – різниця невелика, та й друга буде дочка, тому клопоту менше, ніж з першою дитиною – основні речі залишилися, – це я так подумала, а потім вона поділилася історією.

– Ми з чоловіком від його батьків переїхали в квартиру, яку взяли в іпотеку. Хоч і двокімнатна, але місця не так багато, як хотілося б, тому всі речі дитячі з яких Настуся виросла, ми віддавали частину батькам чоловіка, частина моїм – на зберігання, так скажемо

І тим і іншим говорили, що з другою дитиною затягувати не плануємо, тому не потрібно віддавати ліжечка, коляску, одяг. Взагалі нічого не потрібно нікому віддавати. Звичайно, всі головою покивали.

Тут тиждень назад мені закортіло речі дитячі перебрати, випрати чохли, пелюшки, частину вже в квартиру привезти. Все, що батькам чоловіка віддавали – все ціле, а ось моя мама відзначилася.

Приїхали ми до неї, питаю, де ліжко і коляска: “Ой, а ми тут сусідці давали, до неї внучок на літо приїжджав, не повернула ще. Зараз піду заберу”.

Я купувала і матрац дорогий, і коляску і ліжечко, тому ситуація мене відразу з себе вивела.

Історія закінчилася тим, що та сусідка, якій давали, дала інший сусідці, а та ще комусь, в результаті за пів року дитячі приналежності пройшли не одні руки. Притягли їх тільки ввечері і в такому стані, що залишається тільки “обійняти і плакати”.

Я не витримала і зірвалася, питаю, якого такого художника, речі, які просили нікому не давати по руках ходять. А мама мені відповідає: “Відколи це ти така міська пані стала? Забула як в селі люди живуть? Коли ти маленькою була, ти думаєш ми з татом могли купити для тебе ліжечко чи коляску? Та якби не сусіди, то з нами б на дивані спала!”

– Що ти взагалі за дочка, раз таким тоном з мамою розмовляєш!

Загалом посварилися, я поїхала. Тепер ось потрібно нове купувати. Я б нічого не казала, якби повернули ще в доброму стані, я б вимила все, випрала, а то наче зі смітника притягли. Ось такі витрати нам мама організувала.

Ось хто в цій ситуації винен, як вважаєте? Бо мені як одну шкода, так і іншу. Спробуй в наш час докупитись всього…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page