– Ох, – зітхнула Неля Володимирівна, – Де це бачено, щоб колишня дружина своїм животом перед нинішньою дружиною трясла?
– Іди сюди, бідолашна, обійму тебе на прощання, – мати чоловіка Неля Володимирівна розкрила обійми.
Я пройшла повз неї, не звернувши уваги на цей жест. Вона скривилася і фиркнула:
– Скатертиною доріжка!
Сто мільйонів разів подібна тема обговорена усіма мислимими і немислимими способами: чоловік мене виставив на вулицю. Знайшов іншу жінку, яка від нього поненсла, і бездітна я йому стала не потрібна.
Покидала квартиру батьків чоловіка я в досить сумній обстановці: свекор – осудливо качає головою; свекруха – артистично промокає куточки очей надушеною хусточкою; чоловік – сором’язливо відводить погляд.
Єдиною людиною, хто радісно на все це дивився, була пузата жінка, яка без найменших докорів сумління стрибнула до одруженого чоловіка.
Я пішла, не звернувши уваги на свекруху. У глибині душі я навіть відчувала щось на зразок полегшення: чоловік ніяк не хотів покидати затишне батьківське гніздечко і морочитися питанням про придбання загального житла. Воно й на краще – ділити нам нічого.
Йти мені було недалеко – спуститися вниз на пару сходових маршів. Там жила моя бабуся, до якої я і вирушила. А через кілька тижнів після того, як я дізналася про віроломство чоловіка, мене почало нудити.
Робота є, жити де – є. Чоловіка, правда, немає. Але чоловік – річ така, ненадійна. Багато і з чоловіком народжують, а потім все одно самі залишаються. Вирішено – дитині бути.
Живіт ріс, як на дріжджах. Мені соромитися не було чого – я була на момент появи у мене під серцем дитинки в шлюбі. І немає моєї провини в тому, що чоловіка потягнуло наліво. А ще я відмовилася розлучатися. А що? Мала право! Думка про те, що первісток чоловіка буде бастардом, трохи гріла мою ображену зрадою жіночу душу. Нехай живуть, думала я, потім – коли моїй дитині рік виповниться, тоді і одружаться.
Сусіди зверху, сімейство чоловіка досить швидко помітили мій стан. Нещодавно до мене постукала свекруха:
– Оленочко, ну не ганьбися. Переїхати тобі треба. Де це бачено, щоб колишня дружина своїм пузом перед нинішньою дружиною трясла?
Я розсміялася:
– Якби я була колишньою дружиною, то я б відповіла на Ваше запитання. Ще щось? А то мені на огляд до лікаря збиратися треба.
– Кого хоч чекаєш? – запитала свекруха.
– Сина,- я не бачила сенсу це приховувати.
– Хлопчик, значить, – кивнула свекруха, розвернулася і пішла додому.
А ввечері була сцена. Чоловік мій з’явився, з матінкою своєю під ручку. Суть претензій: як я смію носити хлопчика, а у них буде дівчинка?
– Я тут при чому? Всі питання до виробника, – я тицьнула в чоловіка пальцем.
– Значить так! – почала свекруха. – Помінятися треба. Хлопчик нам потрібен, спадкоємець все ж таки. Народиш, подзвониш. Дівчинку – тобі, хлопчика – нам!
Я покрутила пальцем біля скроні і закрила двері перед носом у сусідів.
А після народження малюка почалося. Вони приходили до мене вранці, вдень і вечером. Вони погрожували і обіцяли всілякі блага. Аби я погодилася на обмін. А сьогодні вранці я застала свекруху на прогулянці з коляскою. Вона дістала дівчинку і почала показувати мені:
– Дивись, яка гарненька. Давай нам хлопчиська нашого, а цю забирай!
– Я не розумію, Вам що дитина – лялька? Не сподобалася – треба обміняти? Та жодна мати при здоровому глузді Вас слухати не буде! Як мати дівчинки ставиться до Вашої ідеї?
– Вона за, їй самій дочка не потрібна! Вона сина хоче! – затараторила свекруха, яка не помітила маму дівчинки, що стоїть у неї за спиною.
Я помахала їй ручкою і пішла, задоволено насвистуючи під звуки пристрастей, які з кожною секундою розгоралися все гучніше.
А вчора нова “невістка” чоловіка з’їхала, забравши дитину.
Треба б теж переїхати, а то тепер точно не відкараскатися від них.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
