— Ой, донечко, тримай, я тобі подаруночки принесла! — сказала свекруха, переступивши поріг із великою коробкою в руках.
— Дякую, Олено Миколаївно! Що це? — я злегка напружено усміхнулася, намагаючись приховати хвилювання.
— Відкривай, не соромся, — сказала вона з таким виглядом, наче ось-ось вручить мені щось неймовірне.
Я поставила коробку на стіл і зняла стрічку. Всередині була купа старого одягу. Потерті сукні, светри з плямами й навіть старий плащ, що виглядав так, ніби пережив десяток весен.
— Це що? Це ваш одяг? — невпевнено запитала я.
— Аякже! Я вже його не ношу, а тобі згодиться. Подивися, яка якість! Це ж не те, що зараз у магазинах продають. Ось цей светр, до речі, я носила, коли Сергій був маленький. Хіба не чудово, що він так зберігся?
Я не знала, що відповісти. Здавалося, що кожен за столом, навіть той, хто намагався не дивитися в мій бік, ледь стримував сміх.
— Дуже дякую, це несподівано, — сказала я, стараючись зберігати спокій.
— А це ще не все! — Олена Миколаївна дістала маленьку оксамитову коробочку. — Ось це вже по-справжньому особливий подарунок.
Я відкрила коробочку і побачила стару каблучку із потьмянілим камінчиком. Вигляд у неї був не найкращий: темний метал, подряпини, та й розмір явно не мій.
— Це каблучка моєї бабусі, — урочисто сказала свекруха. — Це сімейна реліквія. Її носила моя мама, потім я, а тепер носи з задоволенням ти.
Я відчула, як у мене перехопило подих. У кімнаті запанувала така тиша, що було чути, як хтось клацнув виделкою по тарілці.
— Це дуже зворушливо. Дякую, — промовила я, хоча хотілося просто сховати каблучку назад у коробку й більше не бачити.
Моя сестра, яка сиділа поруч, швидко вирішила змінити тему:
— Олено Миколаївно, а які історії пов’язані з цією каблучкою?
Свекруха одразу ж почала розповідати довгу історію про свою бабусю і ті часи, коли вона отримала каблучку. Гості слухали її, киваючи, але я розуміла, що всім трохи ніяково.
Після того, як свекруха закінчила свій монолог, всі повернулися до їжі, а я непомітно зняла коробку з подарунками й віднесла її в іншу кімнату.
І що з цим добром робити – не уявляю. Сергій каже, що одяг можна віддати на благодійність чи навіть викинути, а от каблучку прийдеться почистити і носити, щоб не образити маму. Але у мене носити її ніякого бажання!
Щоб ви з такими “дарами” зробити? Буду щиро вдячна за поради.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
