fbpx
життєві історії
– Ой, Ірочко, даремно ти від Ігорка мого пішла. Зовсім одна я залишилася. Одружився він, на самій відьмі. Зовсім про матір забув. Дружина його аж за 2000 кілометрів відвезла. Не дзвонить, не пише. Онука вже 3 роки не бачила. Ой, як шкода, що ви розбіглися, ви були такою гарною парою. А дітки б якісь вийшли – чудо!

Зустріла в магазині свою ,,щиру” свекруху. Вона дуже змарніла і постаріла, хоча ми з нею не бачилися всього років 5. Побачивши мене, вона пожвавилася і підійшла:

– Ірочко, мила, добрий день. Як ти покращала, схудла – зовсім красуня стала.

– Віта, Наталя Олександрівна. Дякую, ви теж гарно виглядаєте. Як життя ваше? Як Ігор?

– Ой, Ірочо, даремно ти від Ігорка мого пішла. Зовсім одна я залишилася. Одружився він, на самій відьмі. Зовсім про матір забув. Дружина його аж за 2000 кілометрів відвезла. Не дзвонить, не пише. Онука вже 3 роки не бачила. Ой, як шкода, що ви розбіглися, ви були такою гарною парою. А дітки б якісь вийшли – чудо.

– Вибачте, Наталя Олександрівна, але мені пора бігти. Всього вам доброго.

Я спішно віддалялася від жінки, що зараз так лицемірно шкодувала про наш з її сином розриві, і згадувала.

Ігорка я зустріла в 19. Думала я – любов. Але, як виявилося, любов у нас до свекрухи. Ігор запропонував жити разом, у його мами. Ми були студентами, підробляли, але якщо на знімання нам би ще вистачило, то про харчування не йшлося б вже не йшло.

І як би я не була проти спільного проживання з матір’ю мого улюбленого, я все ж погодилася. Бажання прокидатися вранці разом виявилося сильніше за здоровий глузд.

Перше ж наше спільне пробудження. я пам’ятаю до цих пір. Рівно о 6 ранку, в кімнату ввірвалася Наталія Олександрівна. Вона поставила тацю зі сніданком на столик поруч з сином, розсунула штори і почала мене будити:

– Ірино, вставай. Я там праску включила вже, піди погладь швиденько сорочки Ігоркові, він звик вранці ще тепле одягати.

Я побрела в її кімнату гладити, а вона почала будити сина:

– Ігорочку, мама принесла сніданок. Вставай, сонечко, відкривай очі. Оладки тебе чекають. Ірина! Ти там скоро?

– Несу, Наталя Олександрівна.

Я принесла сорочку, вона вихопила у мене з рук і урочисто вручила синові, аж просльозившись:

– Ну ось, скоро зовсім мама тобі не потрібна буде.

– Та ти що, мам, ти завжди мені потрібна. – Ігорьок обійняв маму, вони разом мало не плакали від зворушливості моменту.

Я збиралася піти на кухню поснідати, але мати мого чоловіка знову мене спантеличила: погладити ще штани, почистити черевики і помити посуд. Поки я все це переробила, пора було їхати в інститут.

Ми вийшли з будинку: Ігорко – ситий, чистий і випрасуваний, і я – голодна і не встигла навіть розчесатися. Чесне слово, Наталя Олександрівна просто вирвала з моїх рук гребінець і штовхнула до виходу зі словами:

– Іди давай, чоловік не повинен тебе чекати.

В той день я серйозно поговорила з Ігорем, щоб він приструнив свою маму.

На наступний ранок я теж поснідала. Наталю Олександрівну ніби підмінили. Вона посміхалася і літала навколо мене, дбайливо питаючи:

– Ірочко, може, ще оладок? Варення їж, сама варила. Салатик спробуй, он яка худенька.

Я розсипалася в подяках, і ми з Ігорем обоє щасливі і задоволені вирушили в інститут.

Ех, молода я була. Повірила, що простим розмовою можна змінити її ставлення до мене. На пари в той день я не потрапила. Весь день я провела в студентської медсестри.

Я була на 100% впевнена, що свекруха щось додала в мою тарілку. І адже пред’явити було нічого – коштувало мені тільки заїкнутися про те, що мама Ігоря щось мені підсипала в сніданок, як Ігор відразу, як бойовий півень, грудьми став на захист матері:

– Не знаю, де ти і що з’їла, але це точно був не мамина їжа. Мамі що, зайнятися більше нічим, як тебе труїти? Викинь такі думки з голови!

Вистачило мене на 3 тижні життя у неї вдома. Я різко почала лисіти, схудла на 5 кілограмів – я нічого не брала з її рук, а самій готувати мені було заборонено, мої речі полиняли після першого ж прання, а від улюбленої туші з’явилося моторошне роздратування. Я не сумнівалася в тому, чиїх це рук справа.

А Наталя Олександрівна ходила і медовий голосом мене жаліла і дорікала:

– Ти що, Ірочко, як можна бути настільки нещасною? Все у тебе з рук валиться, нічого не виходить. А якщо ти, випадково, фен в ванну упустиш? Акуратніше треба бути.

Жирний натяк свекрухи я зрозуміла. І вважала за краще піти з з життя Ігоря – любов любов’ю, але жити то хочеться. Правда, я спробувала його вмовити зняти кут і жити удвох, але він був невблаганний:

– Я – опора своєї матері і ніколи її не залишу. Дівчат може бути багато, мама у мене одна.

Ми розлучилися, і слава всім богам. У тому, що турботлива Ігоркова мама мене б винищила остаточно, сумнівів у мене не було.

І правильно дружина Ігоря надійшла – не стала терпіти витівки свекрухи, а відвезла чоловіка і дитини куди подалі. Наталія Олександрівна сама винна в своїй самотності.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page