Іванка була сиротою, виросла в дитбудинку. Вже у підлітковому віці знайшла бабусю, але та не надто прагнула спілкуватися з синовою позашлюбною дочкою, у неї законних онуків вистачало, а син вже на небі був. Мама Іванни відмовилася від неї при народженні і теж рано в інший світ полинула.
Іванка в технікумі навчалася, вірила своєму Тарасу, а він, коли про дитятко почув, запропонував гроші, сказав, що їм зарано батьками ставати і про сім’ю думати.
Іванка вибрала дитину і важкий шлях матері-одиначки. Отримала квартирку однокімнатну сяку-таку, їм з малим вистачало.
Та ось, коли Ромчику виповнилося два роки, познайомилася Іванна з Данилом. 33-річний чоловік жив з разом з мамою в приватному будиночку, одружений не був, своїх дітей поки що не мав. Запросив Іванну з сином жити до себе, місця вистачало. Дівчина погодилася. Данило їй сподобався, та й дуже хотілося, щоб її Ромчик ріс з батьком, у повній родині.
Квартиру свою вирішила здавати, щоб теж якусь частину у родинний бюджет вносити, щоб свекруха Раїса Володимирівна не казала, що вона на все готове прийшла.
Але коли Іванна увійшла в цю родину, майже одразу відчула: щось тут не те. Всі гроші вони з чоловіком віддавали його мамі, а вона вже розпоряджалася сімейним бюджетом, як вважала за потрібне. Дуже зраділа Раїса Володимирівна, що у невістки квартирка є, одразу руку і на гроші з оренди наклала.
Іванна і слова не могла владній жінці сказати, а для Данила такий спосіб життя під маминим контролем був єдино вірним.
Малого Ромчика Раїса Володимирівна ігнорувала від початку, зате постійно говорила про те, що їй вже дуже пора стати справжньою бабусею, а Данилові – батьком.
А у Іванни й чоловіка, як на зло, не виходило ніяк зі спільною дитинкою.
Трохи згодом дійшло до того, що Раїса Володимирівна почала забороняти їсти Іванні й Ромчику те, що вона наготувала для себе і сина: якісь котлети, ковбасу, хороший сир. Видавала Іванні продукти для них з сином: макарони найдешевші і каші, дешеву варенку. Іванна варила з них щось, їли це тільки вона з сином, свекруха і Данило харчувалися тим, що приготує Раїса Володимирівна. Малому і Іванні нічого не можна було купити, навіть одягу, свекруха приносила недоношені речі для Ромчика від якихось своїх знайомих, та й то такі, що хлопчик у дитсадку був вдягнений найгірше.
Іванні було прикро, але постояти за себе не вміла.
Ось і сьогодні, вона поверталася з Ромчиком з дитсадочка. По дорозі хлопчик розповідав, що хтось з дітей приносив в дитсадочок якісь смаколики й іграшки.
– Мамо, а ти мені купиш цукерку, щоб я теж пригостив друзів? – запитував Ромчик, а Іванна мовчала у відповідь і зітхала.
– Ой, Іванко, з двору вашого ну так картоплею смаженою несе, аж облизуюся оце, поки сапаю в городі, – замість вітання проказала сусідка Галина до Іванни.
Та коли жінка з синочком зайшли в дім, вже картоплі зі шкварками і сліду не лишилося, навіть сковорідка вже помита, лише аромат витав. Все мама з Данилом з’їли, їм ні крихти не залишили. Іванна зітхнула і поставила воду на прісні макарони.
Зайшла з двору Раїса Володимирівна, побачила, що Іванна ріжки дістала:
– Ти ці не чіпай Івано, ваша там вермішель дрібна, її і бери!
І ту щось в Іванні клацнуло. Неждано-негадано і безповоротно.
Кинула ріжками в свекруху, каструлю з водою з силою жбурнула об підлогу.
– Досить, – сказала тихо і спокійно. – Де мої гроші за цей і минулий місяць з оренди? Швидко мені їх!
Раїса хотіла розсміятися, та щось її зупинило.
– Ти не смієш, ти ніхто тут! Ось я зараз синові подзвоню! – верескнула тільки.
– Не віддасте по доброму? – Іванна пішла – о, нечувано! – до свекрухи в спальню, вивернула все з комода, знайшла конверт, відрахувала суму оренди за два місяці. Раїса Володимирівна в’яло намагалася зупинити невістку, скакала поруч, але нічого зробити не могла: щось в Іванчиних очах її зупиняло і лякало.
Іванна нагодувала малого і сама поїла свекрушиних биточків і гречки з піджаркою, які їм не дозволялося брати, і викликала таксі.
…Іванна з Ромчиком знову живе у своїй квартирі. Вона на сьомому місяці другою дитинкою, від Данила. В той день, коли вона повстала проти свекрухи, вона вже була при надії, але ще сама того не знала. Зараз же Данило оббиває її поріг благаючи простити їх з матір’ю, обіцяє, що вони будуть жити окремо і він не буде слухатися маму, але Іванна лише всміхається у відповідь.
Вона чекає, поки народить і подасть на аліменти, а коли маленькому виповниться рік, офіційно розлучиться з Данилом.
А поки що вона знайшла себе у вироблянні ручного мила, цілих квіткових букетів, різних фігурок з чудовим ароматом, які продає через інтернет і має непоганий дохід.
Якось воно та буде, Іванна впевнена, що не пропаде. І точно знає, що зустріне пізніше справжнього свого чоловіка, який точно не буде схожий ні на Тараса, на Данила. А поки що в її житті головні її синочки і улюблена справа. І вона щаслива. А життя поруч з Данилом і його мамою згадує як дурний сон.
Синочку, якого вона скоро народить, Іванна вдячна за своє прозріння, жінка впевнена, що це саме він відкрив їй очі і в одну мить зробив іншою: сміливою і впевненою. А Ромчик тепер часто бере в дитсадок цукерки і іграшки.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
