fbpx
життєві історії
Ой, леле, матінко ж моя, що я побачила, коли до сина приїхала. Я через день завжди вікна мию. Підлогу – щодня, посуд виварюю два рази на місяць, білизну постільну щотижня змінюю. Вони з Еміратів якраз повернулися, покликали нарешті в гості. Тарілки жирні зі зворотного боку, на ложках гречка засохла, постіль чорна

У нас з чоловіком син і дочка. Дочка Галинка ще з нами живе, школу закінчує, а син Павло два роки тому одружився, діток ще немає.

Ми живемо в селі, а Паша і невістка Олеся в обласному центрі. Вона перекладачем працює, він з напарником кондиціонери встановлює і автомийку тримають. Тому живуть син і невістка досить заможно, гроші у них є, машина, в багатьох країнах вже побували на відпочинку.

Недавно, десь півроку тому, вони переїхали в свою квартиру в новобудові. Та у нас з чоловіком все не виходило вибратися до них на входини, бо у нас господарство, та і вони то в роботі по самі вуха, то десь поїхали.

Але оце весною злітали вони на відпочинок в Емірати, а потім син подзвонив і каже: мамо, хоч ви з сестрою приїдьте, ми вам гостинці і сувеніри привезли.

Ну я й поїхала, молодша дочка дома залишилася з батьком, бо в неї уроків багато було, а вона добре у нас вчиться, в Києво-Могилянку мріє вступити.

Так ось, словом, приїхала я, курочку-качечку-яєць взяла на гостинець. Син зустрів машиною. Повіз до них додому.

Ой, леле, матінко ж моя, що я побачила, коли до сина приїхала!

Я сама така чистюля, вам не передати, мої діти, хоч і в селі, та майже в стерильності виросли. Я через день завжди вікна мию. Підлогу – щодня, посуд виварюю два рази на місяць, білизну постільну щотижня змінюю, штори раз на два місяці перу…

А у сина з невісткою…

Тарілки, в яких Олеся подала картоплю з котлетами-полуфабрикатами, жирні зі зворотного боку, що взятися бридко, слизько й масно все, на ложках – гречка засохла, а постіль, на якій вони сплять і на яку тихцем поглянула, чорна просто… Мені, правда, чисту, але не прасовану видали. Під ліжками та і взагалі кругом – шари пилу… Одяг, дякувати небу, випраний висить, бо обоє на людях же працюють, то вдягаються у чисте. В іншому стан нової квартири – ніби в ній такі нечупари живуть, яких ще світ не видів.

Я і плакала гірко. І розмовляла з ними, намагалася донести: ну як так, як ви так можете жити? А як дитятко народиться?..

Але вони так спокійно пояснили, що їм так нормально і комфортно. Що раз на місяць до них жінка приходить прибрати, і їм цього вистачає, а у самих на це ні часу ні бажання немає. Гостей вони до себе ніколи не приводять, з друзями у кафе-ресторанах зустрічаються.

В голові не вкладається, як мій Паша таким став?.. Він же з дитинства жив у чистоті! Невже немиті каструлі, в яких наступний суп вариться одразу після того, як з’їдено попередній, його влаштовують?..

Але сваритися з дітьми я не стала. Це їхнє життя. Я поїхала наступного дня, чесно сказала, що в таких умовах не можу і до них більше не приїду, але їх у себе ми завжди раді бачити і чекаємо в гості.

Я пораділа, що поїхала без чоловіка і дочки, бо не варто їм було це бачити.

Досі не оговтаюся ніяк, мені ті тарілки липкі сняться. Так хочеться сподіватися, що у них щось зміниться. Та чи варто на це надіятися?..

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page