fbpx
життєві історії
Оксана була красивою, досвідченою, розумною. Такою жінкою, з якою я б хотів постаріти, і мені було байдуже, що вона, більше ніж на двадцять років, старша за мене. Однак Оксана не хотіла нічого серйознішого. Вона не могла собі уявити, що їй слід познайомитися зі свекрухою, яка була навіть на пару місяців молодшою за неї

Коли людина молода, вона дуже чітко уявляє свого партнера. Принаймні так було в моєму випадку. Я думав, що одружусь у двадцять років і це станеться з сусідкою, з якою я зустрічався ще зі школи. Але, як кажуть: “Людина мислить, а Бог крислить”.

І це справді так. Катерина зрозуміла, що любить когось іншого. Мабуть, з часом її любов згасла. Спочатку я був дуже розчарований. Однак я сказав собі, що життя триває, і я повинен рухатися далі. Щоб мені не довелося щодня дивитись на сусідку Катерину, я переїхав жити до іншого міста. Там я придбав двокімнатну квартиру і вклав увесь свій час та сили у бізнес. Налагодження стосунків було останнім, що я хотів. Мені потрібно було зцілити розбите серце, і робота стала для мене найкращою терапією.

Моя фірма, яка займалася продажем спортивного обладнання, почала процвітати повільно, але впевнено. Мені це дуже сподобалось, і перші успіхи спонукали мене рухатись далі. Я зустрічався не тільки з кількома клієнтами, але і з різними торговими представниками інших компаній. Я намагався вибрати найкраще з усього. Перш ніж я вирішив співпрацювати з кимось, я ретельно все обміркував заздалегідь. Я не приймав швидких рішень, і моя розсудливість дала свої результати.

Одного разу в магазин зайшла приваблива жінка, яка впала мені в око з першого погляду. Вона здавалася зрілою та свідомою. Ми познайомились. Її звали Оксана. Вона була не торговим представником, а власником компанії, з якою ми працювали. Однак виникла деякі проблема, і Оксана взялась мене “виховувати”. Вона не лаялась зі мною, але дуже розумно пояснила мені помилку, яку я несвідомо допустив. Хоча після її слів я почувався не власником фірми, а якимось школярем. Я пообіцяв виправити помилку якомога швидше і запросив її на каву. Вона погодилася.

З часом одна кава стала обідом, прогулянкою, вечерею та чимось більше. Оксана не мала жодних зобов’язань. Її свобода її влаштовувала, але я полюбив її, всім серцем. В думках я бачив її своєю дружиною. Вона була красивою, досвідченою, розумною… Такою жінкою, з якою я б хотів постаріти, і мені було байдуже, що вона… більше ніж на двадцять років була старшою за мене.

Однак Оксана не хотіла нічого серйознішого. Вона не могла собі уявити, що їй слід познайомитися зі свекрухою, яка була навіть на пару місяців молодшою за неї.

Я не хотів цього приховувати. Тому прийняв рішення розказати все як є. Так, звичайно, мої батьки були приголомшені новиною. Однак з часом вони таки змирилися з моїм рішенням. Це потім я зрозумів, що вони надіялись, що це моя миттєва забаганка.

– Ти знаєш, Мирославе, я досить доросла, щоб знати, що я хочу, а чого не хочу. Тобі 25 років, мені колись, вже й не пам’ятаю коли, також так було. Я не хочу і не можу мати дітей, ти цього не заслуговуєш. Ми можемо бути разом кілька місяців, але ти побачиш, з часом ти будеш сумувати за тим, чого я не можу і не хочу дати тобі , – сказала мені Оксана.

Я погодився на її правила, бо вона того вартувала. Але початкові любовні стосунки з цією жінкою дедалі більше переростали в любов. Оксана теж повільно танула.

Ми почали жити разом. Мама до такого повороту подій не була готова. Коли вона про це дізналася, то ледь не знепритомніла. Одного разу вона з’явилася на нашому порозі. Оксана дуже мудра жінка, вона розуміла, що мама сильно хвилюється за сина.

– Я не заберу його у вас, – пообіцяла вона.

Я з нетерпінням чекав, що мама змириться з моїм вибором. Та час розставив все по своїх місцях.

Я планував постаріти з Оксаною. Мене не цікавили молоді жінки, яким були потрібні лише мої гроші. Оксані я завжди був вірним, і я не мав наміру цього порушувати.

Одного недільного дня у нас гостювала мама. Ми спокійно спілкувалися. Все було добре. Та, на наступний день я повернувся з роботи, а моєї Оксани в домі не було. Не було ні її, ні її речей. Я розумів, що вона покинула мене заради мого ж добра.

Я не відкидаю думку й про те, що це мама її попросила так вчинити.

Я нікого не звинувачую. Просто я не знаю, як мені тепер жити. Я по-справжньому кохав і кохаю цю жінку…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – freepik

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook