Олег вдивлявся в кожну людину, в надії зустріти її, свою Андріану. Без неї він не уявляв свого життя. Ця зеленоока красуня назавжди полонила його серце.
Олег з Андріаною познайомилися в самому центрі столиці. Обоє вони там опинилися по робочих питаннях. Вони гуляли широчезними вулицями, пили каву з круасанами і насолоджувалися одне одним.
Коли Олег прощався з дівчиною, він і не міг собі уявити, що більше ніколи не побачить свою Андріанку.
Приїхавши в рідне Дніпро, він був сам не свій. Сестра одразу ж побачила, що з братом коїться. Лише кохання могло призвести до такого стану. Вона, як могла, намагалася відволікти брата від “великої любові”.
– Забудь. Якщо б це було твоє, ви б зараз були разом.
– Але ж я зустрів її серед мільйон людей. Такої, як вона більше немає.
– Ну і що? Я теж минулої осені свого однокласника Павла, який у селі залишився, на Хрещатику зустріла. Але ж це не означає, що я мала заміж за нього виходити.
– Це не те!
– Чому?
– Бо ти його просто зустріла і забула, а я готовий все віддати, лиш би ще один разочок зустріти її, свою Андріанку.
– Ти сам хоч віриш у те, що сказав?
– Не ображайся, ти найкраща сестра. Але мені погано. Розумієш, ті три неймовірні зустрічі… Раптом вона моя доля? А я схибив і втратив, можливо, найважливіше в своєму житті!
– А я тобі скажу, якщо б це була твоя доля, ти б її не втратив. Словом – забудь. Не твоє.
З часом Олег перестав сумувати. Робота і побутові справи зробили своє.
Через декілька років Олег одружився на Оксані – яка на час весілля, була на п’ятому місяці. Згодом молода сім’я придбала квартиру в центрі Дніпра.
Не встигли новосілля влаштувати, як народився Олежик – Оксана наполягла, щоби хлопчика назвали на честь тата:
– Ти, Олеже, заслужив. Я тобою пишаюсь. І чоловік уважний, і господар дбайливий. Все для дому, для родини!
Тричі на тиждень – по вівторках, четвергах та суботах – він сумлінно виконував обов’язок. Розклад встановила сама Оксана і ретельно його дотримувалася, не погоджуючись на будь-які зміни та романтичні нововведення. Дружина в усьому прагнула порядку і не любила несподіванок. Навіть подарунки на день народження обговорювали заздалегідь.
– Я не люблю сюрпризи. А то купиш щось, мені не сподобається, і що з тим подарунком робити? А гроші ж то потрачені.
Так і жили – тихо, мирно, не бідно. Через таке одноманітне життя Олег часто згадував свою зеленооку красуню – Андріану.
– Впевнений, з нею я жив не тужив би, а з Оксаною, що… ні любові ні поваги. Словом, не моє це, не моє.
Та за якийсь час чоловік цілком опановував себе, заспокоювався. Власне, що це на нього знову найшло? Хіба вони так уже погано живуть? Гріх скаржитися – все, як у людей! Йшов у кухню допомогти дружині, лагідно розмовляв із донькою та сином. Хай Веронічка і Олежик знають, що вдома у них усе гаразд, адже тато завжди поруч.
Коли діти подорослішали, батьки розлучились. Все відбулось мов у анекдоті. Оксана, яка ніколи не визнавала власних провин, заходилася пояснювати:
– Олежику, тебе не було, а я так звикла до нашого розкладу!
Біля дружини лежав його співробітник. Але Олег вирішив не зводити рахунків.
Все майно він залишив Оксані та дітям. Оселився у заводському гуртожитку. Не надто комфортно для чоловіка, який розміняв п’ятий десяток, але нічого, жити можна.
Оксана довго чекала: думала, привчений до порядку та родинного затишку чоловік невдовзі повернеться у сім’ю. Та переконавшись, що не все так просто, і те, що було колись, не повернути, вдруге вийшла заміж.
– Ох Олежику, Олежику, ти навіть не розумієш, яку дружину втратив. Такої, як я, більше немає: господиня, красуня і в чоловіках добре розбираюсь, знаю чого вам треба. Ну нічого, з часом сам зрозумієш, та пізно буде.
В такі моменти Олег, як ніколи розумів, Андріана саме та жінка, яка була подаровано йому долею, але він її втратив – випадково втратив!
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – report.if
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
