– Мамо, ну що ти так бідкаєшся? Не королева ж до нас приїжджає.
– Це зрозуміло, але ж роками не бачимося. Вона – гостя, живе далеко.
– Мамо, Юля теж тут жила, ти вже вибач, але ми з одного гнізда з нею, разом росли, просто вона молодша і доля їй дісталася солодша. Ось і тепер ти в нитку хочеш витягнутися, але догодити нашій розкішній Юлі.
– Оксано, перестань, Юля до нас проїздом на один день, Даринку залишить, погостює і далі поїде. А вже дитину восьмирічну хочеться порадувати, я ж бабуся, а ти – тітка рідна.
Оксана, старша сестра Юлі, зітхнула: нічого не змінилося відтоді, як Юля поїхала вчитися в столицю. У дитинстві вона росла слабкою, мама з нею по лікарнях моталася, залишаючи на Оксану весь будинок. Кращі речі та іграшки – Юлі, санаторії на море – теж Юлі. А коли виросла, то грошей на навчання мама дала Юлі, та ще у чоловіка попросила, з яким розлучена була.
Оксана вважала, що так і має бути: Юля хвороблива дівчинка, до того ж молодша – їй допомагати у всьому треба.
Юля материнські вкладення з розумом витрачала: вчилася добре, заміж вийшла вдало. Кар’єра і у чоловіка склалася, і у неї. Скоро вони виїхали у Польщу. Для життя у них все є, дочка росте. Додому, на батьківщину, Юля не приїжджала. Якось раз мати їздила, повернулася захоплена:
– Юля живе, як королева, а дочка Даринка у них як принцеса!
Іра тоді знову зітхнула, подивившись на їхню трикімнатну малогабаритку, в якій вона жила з матір’ю і з двома дітьми.
– Треба щось екзотичне приготувати, – запропонувала Олена Василівна – мати Оксани і Юлі, – а то наша їжа занадто проста.
– Пельмені, салати, курка смажена, супи – хіба це погана їжа?
– Так, це все правильно, але Даринка з батьками за кордоном буває, різні страви знає, – треба чимось її здивувати.
– Ну, знаєш, мамо, у нас тут і делікатесів таких немає, а якщо і є, то втридорога.
– Оксанко, ну хоча б щось морське.
– Он, риби насмажила, – чим не морське?
– Банально якось, – тоскно дивлячись в очі дочки, сказала Олена Василівна.
– Слухай, мамо, а давай я молока лососеві приготую за своїм фірмовим рецептом, – так смачно, що ніхто і не зрозуміє, що це молочко. Ну, ти знаєш, як я їх готую, – добавки просити будуть.
– Ну, давай хоч так, на інше вже часу немає.
Юля з Даринкою прилетіли рано вранці. Оксана чекала побачити Юлю красивою і модно одягненою, але вона не очікувала, що молодша сестра буде так блискуче виглядати. Чоботи, шубка, прикраси, – перед Оксаною стояла дівчина, ніби не після перельоту, а немов зійшла з обкладинки глянцевого журналу.
Обійми, поцілунки, розповіді про прекрасне життя у столиці Польщі, про кар’єру чоловіка, – все це Юля виплеснула за якісь півгодини. Потім подзьобала трохи, як пташка, за столом, скромно відмовившись від багатьох страв, відпочила з дороги, з’їздила до шкільної подруги, повернулася, обняла доньку Даринку, пообіцявши через тиждень забрати її на зворотному шляху. Потім розцілувала матір і раптом згадала, що привезла оксані подарунки.
Дістала з сумки сарафанчик, кілька кофтинок, кинула їх на крісло:
– Слухай, я забула твій розмір, глянь, може, підійде тобі, – я їх вже не ношу. До речі, ти не подумай, це дизайнерські речі.
У той же день Юля полетіла. Даринка, розпещена увагою, сиділа в кріслі, не випускаючи з рук планшет.
– Дариночко, підемо їсти, – вже вкотре кликала внучку Олена Василівна.
Даринка знехотя сповзала з крісла, йшла в кухню.
– Курочку будеш?
Дівчинка невдоволено розтягувала губи.
– А може супчику?
Дарина, підперши руками підборіддя, без апетиту дивилася на супчик.
– Я знаю, що вона буде, – сказала Оксана і подала приготовані молоки.
-Це що? – колупнула виделкою Дарина.
– А ти спробуй, дуже смачно, це морський делікатес.
– Як суші? – пожвавилася дівчинка.
– Навряд чи, але теж смачно, спробуй.
Дарина ще раз колупнула виделкою, взяла маленький шматочок, стала жувати.
– Це яка кухня? – запитала вона зі знанням справи.
– Моя це кухня, – засміялася Оксана.
Дарина взяла ще шматочок, потім ще.
– А як називається твоя страва?
Оксана, зрадівши, що племінниця їсть з апетитом, відкрила правду:
– Це лососеве молочко.
– Молоко?
– Та не молоко, а молоко, це в червоній рибі таке.
– Фу-ууу, я таке не їм, – Даринка гидливо відсунула тарілку і вийшла з-за столу.
Оксана подивилася на заставлений стравами стіл і заплакала. Те, що вони з матір’ю наготували для Юлі і Дарини, самі вони далеко не кожен день їдять. І ті гроші, що були витрачені на продукти за один раз, вони розтягують їх на весь місяць. Оксанині діти це лососеве молоко наминали з апетитом, ніколи ще не відсунули тарілку і не сказали: – фу-ууу, я таке не їм.
Може бути, тому і Юля байдуже глянула на їх частування, тому що харчуватися в ресторані для їх сім’ї – звичайна справа.
Оксана прибрала зі столу, помила посуд, з кімнати лунали голоси матері та Дарини. Мати воркувала над онукою, не могла надивитися на дитину. Оксана все це розуміла: її діти поруч живуть, а ця дівчинка далеко, бачаться рідко. А чия в цьому вина? Юля до них роками не їздить, в гості не кличе.
Сашко і Марічка – діти Оксани – вже підлітки. Але в шафі залишилися їхні дитячі книжки. Дарина, побачивши їх, потягнулася, стала розглядати.
– А навіщо тобі книжки? – запитала вона Оксану.
– Це не мої, це Сашка і Марічки, я їм раніше на ніч читала.
– Навіщо вночі книжку читати?
– Щоб краще спати і щоб сни гарні снилися.
Даринка поставила книги на місце, бабуся покликала її лягати спати.
Коли Оксана вляглася, відчула втому, яка накопичилася за ці дні, поки вони готувалися до зустрічі гостей.
Раптом двері рипнули, на порозі спаленки з’явилася Дарина з книжкою.
– Тітко Оксано, а покажіть, як ви книжку читаєте.
В Оксани від несподіванки весь сон пропав.
– А хіба тобі вдома не читають книжки?
– Ніііі, у мене планшет є.
Оксана посунулася, і дівчинка обережно присіла на ліжко. – Ти лягай поруч, так цікавіше слухати. – В далекому царстві… – почала Оксана, вклавши в свій голос ласкаві, співучі нотки.
Того вечора Даринка заснула в ліжку Оксани. Відклавши книгу, жінка подивилася на сплячу племінницю: може не все втрачено, раз вона з таким захватом слухає, як я читаю, – і образа через їжу відступила. Навіть на Юлю Оксана перестала ображатися.
Коли вранці сіли снідати і Олена ВІсилівна метушилася перед онукою, пропонуючи на вибір кілька страв, Дарина заявила:
– А тітка Оксана що готувала?
– Так все і готувала, і сирники її.
– Ура, я буду сирники!
Оксана посміхнулася:
– Ну ось, тепер буду знати, що наша принцеса любить сирники.
– А ще мені подобається, як ти книжки читаєш вголос. Ще будемо читати?
– Будемо! Обов’язково будемо, – Оксана нахилилася і поцілувала племінницю в русяву маківку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
