fbpx
життєві історії
Оксана у нас єдина і улюблена дочка. Ми її шанували. На кухню я не підпускала. – Ще в тому житті напрацюєшся, – говорила я дочці. І тільки тепер зрозуміла, що це не правильно. Оксана вже доросла. Вийшла заміж, живе окремо, правда не далеко від мене, і можливо в цьому й “халепа”. Діти подарували мені двох онучат. Але як би вам правильно пояснити: Я постійно у дочки “на побігеньках”

Оксана у нас єдина і улюблена дочка. Ми її шанували. На кухню я не підпускала. – Ще в тому житті напрацюєшся, – говорила я дочці. І тільки тепер зрозуміла, що це не правильно. Оксана вже доросла. Вийшла заміж, живе окремо, правда не далеко від мене, і можливо в цьому й “халепа”. Діти подарували мені двох онучат. Але як би вам правильно пояснити: Я постійно у дочки “на побігеньках”.

Моя сусідка Ніна, як тільки повертається від своєї дочки, то постійно без настрою ходить. Ніна вже втомилася бути на побігеньках, як вона каже. Вона любить своїх онуків, із задоволенням допомагає Оксані, але дочка буквально “залізла їй на шию”. Щоправда, вина Ніни теж у цьому є – єдина дочка. Все життя з чоловіком догоджали. Берегла її, як зіницю ока, вирішувала за неї всі питання, не долучала до домашніх справ.

Нині в Оксани вже своя сім’я. Вона намагається бути гарною дружиною, господинею та мамою. Якщо раніше дочка жила своїм життям, то після появи дитини почала часто кликати маму “в гості”. Ніна і прибирала, і готувала, і за малюком дивилася — аби донечка не напружувалася і відпочивала достатньо.

Бабуся Ніна не тільки всі турботи звалила на себе, але ще й давала дочці можливість виспатися в обід, а сама вирушала з онукою на прогулянку до парку. Вистачило Ніни на півтора роки. Коли онука пішла до садка, вона видихнула. Думала, з’явиться вільний час і зможе зайнятися нарешті своїми справами. Але не минуло декількох місяців, як Оксана ощасливила бабусю вдруге.

Ніна  вирішила цього разу не дуже нав’язуватися і відсторонитися від допомоги. Мовляв, донька вже досвідчена і сама впорається. Але Оксана сама почала надзвонювати матері та кликати її на допомогу. А згодом узагалі перейшла всі межі – почала не просити, а наказувати.

Дійшло до того, що Оксана могла прямо вночі зателефонувати та викликати маму, бо синок погано спить, а вона хоче спати. Бабуся приїжджала, поралася з дитиною цілу ніч, а потім онучку в сад вела, поки молоді батьки відсипалися. Незабаром до її щоденних обов’язків додалося ще й приготування, прання, винесення сміття. Так, всі ці справи сприймалися як прямий обов’язок, відмовок бути не могло.

Ніна  вже кілька разів намагалася пояснити дочці, що має своє життя. Та й вік вже не той, щоб цілодобово двох дітей няньчити. Коли мама каже Оксані, що їй ніхто не допомагав, та усміхається і каже:

– У мене є ти. Мені пощастило!

Мабуть, донька розуміє натяки матері, але спеціально їх ігнорує. Бабуся, звичайно, не проти спілкуватися з онуками, забирати їх на вихідні та канікули, але на постійній основі замінювати безкоштовну няню та приїжджати у будь-який час доби їй теж вже не хочеться. Це занадто.

Важко мотатися туди-сюди Ніні, але кинути онуків не може. Вона боїться зіпсувати стосунки з донькою та образити онуків. Але ж вона теж людина – має свої справи, друзі, якесь особисте життя. Як їй бути? Ви колись стикалися із подібними ситуаціями?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua