Оксані добре, вона в тій Польщі сидить, а мені що тепер робити? Люди тільки й мають, що до розмови, через ті її фото. Я лишній раз магазин не маю права зайти. А в неділю на службі навіть не знаю, як маю вистояти.
В житті мого сина і невістки так сталося, що друга їх дитина народилася дуже кволою і важкою.
Яночці вже одинадцять років. Вона не ходить і не розмовляє. Дуже важко, але нічого не поробиш, така воля Божа і раз Господь дає такі випробування, значить так і має бути.
Мій син Сергій дуже дбайливий і чоловік і батько.
До 24 лютого ми всі разом жили в одному селі, але в різних будинках.
Діти після весілля купили невеличкий будиночок, який згодом переобладнали під себе.
Першим на світ з’явився Денисик, а за чотири і донечка Яночка.
Лікарі спершу не давали ніяких шансів, але дитя таки дуже сильне духом і викарабкалося.
Оксана всю себе присвятила дітям. Сергій багато працював, але незважаючи ні на що, також багато часу приділяв дітям, а особливо Яночці.
Де вони її тільки не возили. Не скажу, що все добре, але невеличкі кроки тай є, і це не може не тішити.
Після 24 лютого так вийшло, що Оксані запропонували поїхати з дитиною до Польщі. Одній їй, в чужій країні, ще й з такою важкою дитиною важко, тому Сергій зібрався і вони поїхали всі разом.
Вже за декілька тижнів Сергій знайшов роботу, а Яночці надавали належне лікуванні і робили різні процедури.
Так вони за ті два роки в Україну і не поверталися. В Польщі їх дуже гарно прийняли, надали гарне житло.
Ви знаєте, поки діти жили під боком, я їм допомагала і не раз залишалася з онучкою. Плакала над Яночкою, бо дуже шкода і її і сина з невісткою. Дуже важко було, але ви собі й уявити не можете, як я за ними сумую.
Сваха моя з мого села. В них господарства немає, тому вже в Оксани вона була разів п’ять. А ось я з коровою, курми і кролями далеко не заїду, а чоловік тим більше.
І все б було нічого, якби не той прикрий вчинок моєї невістки.
Син вже давно віддав мені свій телефон і навчив як ним користуватися.
Я зареєстрована і у фейсбуці і у інстаграмі. Навіть у ютубі я дещо слухаю.
І ось в суботу відкриваю я фейсбук, а там моя невістка у всій красі. І це я зараз не жартую.
Як я згодом дізналася, Оксана потрапила в якийсь проєкт “Полюби себе”. Все це було безкоштовно. Фотограф і ще якісь люди робили їй світлини. Але якби ж то просто світлини. Оксана була в одному халатику і то він не завжди був застібнутий.
Так, фото дуже гарні, але вони не для людського ока, я вважаю.
Ми ж в селі живемо. Всі почали писати в коментарях Оксані гарні коментарі, а вже мені в очі: “Та то ж пульгавство! Де таке бачено! Вона ж мама”.
Я подзвонила до Оксани і попросила це прибрати.
– Оксано, бійся Бога! Та люди тебе в зубах носитимуть більше місяця. Як тепер маю з цим жити?
А вона мені каже, що нічого поганого в тих світлинах вона не бачить, а люди говорили і будуть говорити, щоб я не зважала на чужі думки і жила своїм життям.
Але я так не можу. Кругом мене всі шепочуться.
“В країні таке відбувається, а вона собі дозволяє…”
І ось в мене до вас питання, як би ви на такі балачки людей реагували? Чи нормально в наш час таке викладати?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
