Оксано, ти чого постійно чіпляєшся до мого сина?, – заспівала моя свекруха. – Все тобі недогода. Не працював Руслан – погано, працює – знову погано. Та він занедужає скоро від такої поведінки. Замість того, щоб пожаліти і приголубити в кінці робочого дня, ти заставляєш його ще й посуд мити. – Мамо, а мене, жінку, яка на двох роботах паше, хто має пожаліти?
Прийшов Руслан з роботи і відразу ж після вечері заявив мені:
– Як же я сьогодні втомився! Піду відпочивати
– Допоможи синові уроки зробити! Мені ж треба ще їсти приготувати і весь посуд помити. А потім мені треба ще з документами з моєї другої роботи попрацювати.
– Але я ж з роботи прийшов тільки що! Я рано встав і витратив на дорогу більше двох годин! Я втомився сильно! Як ти цього зрозуміти не можеш?!
– А я, по-твоєму, не втомилася? Я ж теж після роботи додому прийшла!
Такі діалоги у нас з моїм чоловіком відбуваються вже цілий місяць. Саме стільки він пропрацював на своїй новій роботі.
Ми з Русланом одружені дев’ять років. Нашому синові Микиті вже сім років. Живемо ми в квартирі тітки мого чоловіка. Ми за квартиру нічого не платимо, тільки оплачуємо всі комунальні послуги.
Але є одне але. Рівно через рік ми повинні будемо з’їхати з цієї квартири. Справа в тому, що дочка тітки закінчує школу, і буде вступати до університету в нашому місті. А жити вона буде в квартирі. У тій, в якій зараз живемо ми.
Ми вже багато років збираємо гроші на перший внесок за іпотеку. Але поки потрібну суму нам зібрати так і не вдалося.
Перші кілька років нашого шлюбу ми жили на орендованій квартирі. Потім я сиділа в декреті. З грошима взагалі було дуже важко.
– Нічого страшного! Потерпимо трохи. Ось ти вийдеш з декрету, і нам стане набагато легше! – заспокоював мене мій Руслан.
Мене це взагалі виводило зі стану рівноваги. Ні, щоб знайти собі іншу роботу, так мій чоловік вважає за краще просто чекати, коли я вийду з декрету.
– Мені дуже подобається моя робота. Та й близько від дому. Колектив хороший, та й графік нормальний. Навіщо мені щось інше шукати? – дивувався мій чоловік, коли я просила його знайти собі іншу роботу.
– Але нам же твоєї зарплати не вистачає навіть на життя! Як же ми тоді зможемо собі житло купити? – питала я у Руслана.
Я зовсім не розуміла свого чоловіка. Ми живемо у великому місті. Чоловік, якщо захоче, може знайти собі роботу з нормальною зарплатою. Але не змушувати ж свою сім’ю жити на жебрацьку зарплату тільки через те, що йому подобається його робота, яка знаходиться поруч з будинком.
Свекруха вмовила свою сестру дозволити нам пожити в однокімнатній квартирі. Тітка чоловіка погодилася і ось уже кілька років ми живемо в квартирі і збираємо гроші на іпотеку.
Я вийшла на роботу. Від нашої квартири до моєї роботи добиратися дуже далеко. Я приїжджала навіть пізніше Руслана. А він тільки іноді варив на вечерю пельмені. Але цим дуже пишався.
– А я ось пельмені зварив! Поки ти десь була!
– Що значить, десь? Я на роботі була! Ти ж знаєш, що їхати мені більше години!
– Так я просто пожартував! – намагався заспокоїти мене мій чоловік.
А не треба так жартувати. Я встаю раніше на півтори години, приїжджаю з роботи пізніше. Заробляю я в два рази більше свого чоловіка. А він ще й пишається тим, що раз на тиждень сам зварить на вечерю куплені в магазині пельмені.
Чоловіка влаштовувало все в нашому житті. А ось мене – ні.
Під час карантину Руслана взагалі звільнили.
– І що ж ти тепер будеш робити? – запитала я у нього.
– Буду роботу іншу шукати.
– Шукай. Адже нам скоро квартиру звільняти треба. А грошей навіть на перший внесок на іпотеку у нас поки немає.
І чоловік почав шукати нову роботу. Тільки робив він це не дуже активно. Цілих пів року він сидів без роботи. Мені це неймовірно злило. Я за цей час знайшла собі ще одну роботу. Цілих пів року я одна годувала всю нашу родину: і себе, і дитину, і чоловіка.
– Може бути, ти влаштуєшся на роботу хоча б кур’єром? Ну не можна ж стільки часу без діла сидіти!
– А не сиджу без діла. Я в квартирі прибирав, за дитиною дивився і суп зварив! – захищався мій чоловік.
А що там дивитися за шестирічною дитиною? Та й чи багато часу треба, щоб суп зварити?
– Що ж ти така невдячна ? Ти навіщо до мого сина з будь-якого приводу чіпляєшся? – кинулася захищати свого синочка свекруха.
– А за які гроші я повинна вашого сина годувати? Де брати гроші на іпотеку? Де мені брати гроші на те, щоб зібрати вашого онука до школи? Так, мене абсолютно не влаштовує те, що ваш син вже стільки часу ніде не працює! Нехай шукає собі роботу!
– Та ти постійно всім незадоволена! То тобі не подобалося, що він працює так близько від дому, то, що тобі грошей мало все. Все тобі не так.
Чоловік просидів вдома ще три місяці. Я остаточно втратила терпіння і сама почала шукати роботу Руслану. Той, хто шукає, той знаходить. Я знайшла роботу своєму чоловікові. Зарплата була хороша, але їздити треба було на інший кінець міста. Але, врешті-решт, їздити ж, а не ходити пішки.
Послухав мене мій чоловік, поїхав, влаштувався на роботу. Правда, весь час ходив на роботу з сильним незадоволенням. А після роботи постійно скаржився на втому.
Те, що я так працюю вже давно і до того ж на двох роботах, мого чоловіка зовсім не цікавило.
– Я так втомлююся! У мене абсолютно немає особистого часу! – постійно став нити мій чоловік.
– Так припини ти вже нити! Набрид! А у мене, що є особистий час? Ти і так стільки часу вдома сидів! Я приходжу з роботи одночасно з тобою. Але ти на дивані валяєшся після вечері. А мені треба ще сніданок приготувати, помити посуд, уроки допомогти синові вивчити і попрацювати з документами. Але я не скаржуся, хоча теж дуже втомлююся! А ти мені зовсім допомагати не хочеш! Навіть не хочеш уроки допомогти з дитиною зробити!
– Це ти мені таку роботу знайшла, куди так далеко їздити треба!
– А ти собі взагалі ніякої роботи знайти не міг! Шукай іншу роботу, якщо тобі ця робота не подобається!
Руслан знову поскаржився на мене своїй мамі.
– Що ти знову незадоволена всім? Руслан же вже працює. Він же стільки часу на дорогу витрачає! А ти йому відпочити після роботи не даєш! – заявила вона мені.
– Ваш син так працює тільки місяць! А я так працюю вже не один рік. Ваш син стільки часу взагалі без роботи сидів. А я в цей час на двох роботах працювала і годувала його і нашого сина. Якщо ваш син не перестане себе так вести, то я взагалі з ним розлучуся. Я куплю собі квартиру в іпотеку біля своєї роботи і буду спокійно жити. Ніхто мені нерви мотати не буде, і зайвий рот годувати не доведеться.
– Що ти таке кажеш? Це ти так жартуєш? – запитав мене мій чоловік, який все це почув зовсім випадково.
– Не жартую! Я говорю цілком серйозно! Я свою обіцянку виконаю. Мені таке життя і твоє постійне ниття вже поперек орла стоять!
А що б ви зробили на моєму місці?
Дайте пораду, а то сил терпіти більше немає…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
