Ми з чоловіком Андрієм одружені давно. Не встигнемо озирнутися, як срібне весілля буде, незважаючи на те, що діти у нас ще малі. Дочці 10 років, а синові 4 недавно виповнилося. Наше життя схоже на життя мільйонів інших людей…
Школа, робота, мрії і реальність, любов і подорожі, ризики, сльози і шампанське, покупка однокімнатної квартири, будівництво будинку і бізнесу, народження дітей і…
І ти розумієш, що життя так стрімко летить, що не встигаєш озирнутися! Турботи і клопоти, діти і робота…
У декреті я не сиділа. Вірніше, в декреті я сиділа, але працювала вдома. У нас свій невеликий бізнес. Чоловік директор, глава. Він шукає замовників, займається поставками обладнання, а я займаюся бухгалтерією, управлінням, персоналом.
Крім усього іншого, у мене є ще й інша робота, офіційна, державна. Ми так вирішили. Бізнес – справа ризикова і не хочеться залишитися в один непрекрасний момент без нічого.
Синові виповнилося 3 і я вийшла на роботу.
Все як завжди. Правда, колектив трохи оновився. Хтось пішов, хтось прийшов. Я швидко з новенькими познайомилася і поринула з головою в роботу.
Одного разу під час обіду колега сказала, що у батьків багато картоплі і вони планують продавати. Якщо комусь треба, то вона привезе. Звичайно, мені треба. Я замовила 4 мішки і вона пообіцяла після вихідних привезти на роботу.
Понеділок. Колега привезла картоплю і залишила в машині. В кінці робочого дня чоловік обіцяв приїхати і забрати.
Приїхав. Ми підійшли до машин і я краєм ока помітила, що чоловік якось дивно подивився на колегу. У мене склалося враження, що вони знайомі. Але, ні… Здалося, напевно. Я познайомила їх, ми забрали картоплю і роз’їхалися по домівках.
Через кілька днів колега спитала мене:
– Люд, а Андрій точно твій чоловік? Як давно?
– Оль, – кажу я їй, – він мій чоловік. Давно. 22 роки вже як. І у нас діти є. Двоє.
– Ой, Людмилко, не хотіла я тобі говорити, але і не сказати не можу. Діти у вас ще малі.
– Говори, не тягни!
– У червні у моєї сестри ювілей був, так ось твій Андрій був там не сам. Він був там з моєю племінницею Галочкою, дочкою сестри. Ні, не в якості офіційного нареченого, але як коханий чоловік племінниці. Вона так і сказала мені, що це її коханий чоловік. Їй 37. Вона заміжньою не була, жила в столиці, а потім повернулася додому. Сестра сказала, що їй чоловік квартиру купити допоміг, на роботу влаштував…
– Дякую, – кажу Олі, – можеш далі не продовжувати. Я все зрозуміла.
Так, я переживала. Стільки років разом… Звичайно, я не могла не помітити зміни в чоловіку, але він списував все на тимчасові труднощі на роботі, втому. Тепер я ці труднощі зрозуміла.
Обчислити адресу «діви юної» мені не склало особливих труднощів.
Одного разу в п’ятницю після роботи я приїхала до неї поговорити. Розмова у нас не склалася. Єдине, Галина сказала, що свої проблеми я зобов’язана вирішувати сама. Ось я і почала вирішувати їх.
Поведінка Андрія не змінилася. Тепер він відверто їздив до Галочки з візитами, іноді залишався у неї ночувати. Часто це траплялося на вихідні.
У листопаді я вирішила, що прийшов час мені відпочити і з’їздити на море. Чоловік з нею на відпочинку побували.
Я купила путівку в Єгипет на 10 днів, дітей відвезла до Галочки… А що? Чоловік у неї проводить вільний час, від дітей він не відмовлявся, батьківських прав не позбавлений, нехай займається.
Словом, привезла я дітей Галині і сказала, що деякий час діти поживуть з ними. Дочка ходить в 5-ту школу, в 4 Б клас, заняття з 8-00. Син ходить в 130-ий дитячий садок, його туди треба привозити з 7-40 до 8-00. Поліклініка №3, дільничний такий-то. Все. Дітей з речами передала, поки Галинка нічого не зрозуміла, двері зачинила і поїхала.
Так, мені було боляче. Мені було дуже тривожно. Я переживала. Але розуміла, що у дітей, крім тієї жінки, є ще й батько поруч…
Повернулася я через 10 днів.
Чоловік був удома з дітьми. Сам. Без Галочки. ЛюбоФ не пройшла випробування.
Андрій сказав, що він був таким-то, що такого більше не повториться.
Це було минуле.
А тепер – сьогодення…
Відтоді минуло 7 років. Наші стосунки з Андрієм чарівні, а сім’я чудова.
Навіть не уявляю, як би я могла віддати чоловіка якийсь дівчині, проживши з ним стільки років? Ми разом будували і сім’ю, і себе, і свою справу – для чого? Для того, щоб все це зруйнувати? Ні, це не про мене.
Чи складно мені було забути зраду? Скажу чесно, забути це неможливо. Але якщо ти вирішуєш повернути чоловіка і зберегти сім’ю, то про цей факт треба просто не думати і відпустити. Я відпустила, простила. Я живу тим, що маю…
А ви змогли б своїх дітей віддати на час іншій жінці чоловіка?
Запевняю – боятися не варто!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
