fbpx
життєві історії
Олег довгий час не був в Україні, тим більше на рідній Черкащині. Того дня він вирішив провідати батьків, які вже декілька років, як стали його ангеликами. На своїй вулиці він зустрів Петра, а коли до нього вийшла й сама Люба, він зрадів, що та не чекала його, а вийшла заміж. – Олеже! Проходь в хату. Нагодуємо тебе. Ти ж такої далекої дороги до нас завітав. – Чоловік не став заперечувати. – Це ваш син? Мені дуже жаль! – Ні, Олеже. Це твій син!

Олег довгий час не був в Україні, тим більше на рідній Черкащині. Того дня він вирішив провідати батьків, які вже декілька років, як стали його ангеликами. На своїй вулиці він зустрів Петра, а коли до нього вийшла й сама Люба, він зрадів, що та не чекала його, а вийшла заміж. – Олеже! Проходь в хату. Нагодуємо тебе. Ти ж такої далекої дороги до нас завітав. – Чоловік не став заперечувати. – Це ваш син? Мені дуже жаль! – Ні, Олеже. Це твій син!

Жив у нашому селі Олег – високий, красивий, вихований. Вже в школі багато дівчат задивлялося на цього красеня, та в Олега було на меті, геть інше. Він мріяв стати військовим, тому про дівчат поки й не думав.

Після закінчення школи він вступив до воєнного училища, де і впевнено йшов до своєї мети. Через деякий час йому дозволили на тиждень поїхати на свою рідну землю, провідати близьких. Олег з трепетом їхав до рідних Черкас.

– Олеже, це ти?

Той оглянувся і здивувався.

– Так, я. А ти звідки знаєш, як мене звати?

– Та це ж я, Люба, сусідка твоя, невже забув?

– А й справді, Люба, ти стала така доросла. Коли я їхав, ти була, ще зовсім дитям.

Вони розговорилися. Люба сказала, що Петро, який живе на сусідній вулиці, пішов до армії, а вона його дівчина.

Олегу одразу ж сподобалася Люба. Він попросив зустрітися ввечері і договорити, бо поспішав обняти своїх батьків. Та й погодилась.

Цілий тиждень Олег та Люба зустрічалися. За цей час у них виникло справжнє почуття, про яке дівчина лише мріяла. Та й сам Олег закохався по вуха, і не уявляв, як тепер має поїхати від коханої.

Та прийшов час їхнього розлучення. Олег пообіцяв писати, а як тільки закінчиться навчання, приїхати за нею. Та доля розпорядилася по іншому.

Після одного з завдань Олега поклали в клініку. Там за ним доглядала медсестра Василина, якій одразу ж припав до душі наш Олег . Всі хлопці в палаті радили Олегу придивитися до дівчини. Вона й справді була видною дівчиною, та ще й не заміжньою. Та Олег мріяв лише про свою Любу, до якої пообіцяв повернутися.

Та час зробив своє. Олег розумів, що Люба, сільська дівчина, і з нею немає “великого” майбутнього. А ось Василина була дочкою Генерала. З нею у Олега більше шансів на хорошу роботу.

Так все і сталося. Олег та Василина відгуляли весілля, а через деякий час приходить телеграма з рідного села, що з батьком трапилося лихо.

Олег одразу ж поїхав попрощатися з батьком, та через метушню дома він і не зустрівся, за тих декілька днів, з Любою.

Після повернення до дружини, батько Василини знайшов хорошу роботу для зятя, та потрібно було їхати за кордон. Довго не думаючи, вони зібралися й поїхали туди, де на них чекало, таке омріяне, хороше життя. Там вони стали батьками двох діточок. Василина була дуже хорошою, як господинею, так і мамою. Жили вони хорошим безбідним життям, тим життям, про яке й мріяв змалечку Олег.

Через пару десятків років Олег надумав поїхати в Україну, до рідного села. Сходити до батьків (матері, на той час, вже не було). Ступивши на рідну землю, Олег щосили вдихав повітря, яке було насичене спогадами, такими рідними для нього моментами.

Біля сусідської хати він зустрів Петра, якого пообіцяла дочекатися з армії Люба. В той час Олег зрадів за Любу, що вона все-таки влаштувала своє життя.

Через деякий час з хати вийшла й сама Люба. Вона була вже не така красива, час зробив свою справу. Сиве волосся падало на її плечі, а в очах було стільки смутку та жалю. Як справжня господиня, вона запросила Олега до хати, щоб почастувати з дороги. Коли той зайшов, то бачив фото хлопця, яке було з чорною стрічкою.

– Мені дуже жаль. Це ваш син?

– Так, це був наш син, а точніше тій син, – відповів Петро.

За столом Люба й розповіла про свою історію. Виявляється, після їх зустрічей вона носила під серцем дитятко. Люба не знала, що робити, грошей не було, підтримки також, та якось справилась. Коли Євгенкові був рочок, з армії повернувся Петро, побачив, як важко живеться Любі, в глибині душі він пробачив свою кохану, бо всім серцем завжди її любив.

Вони стали жити разом. Все було б добре, та Євгенко занедужав. Люба буквально не виходила з палати. На таке омріяне лікування за кордоном їм не вистачало грошей. І будучи у віці 16 років, їх хлопчик став ангеликом. Своїх дітей з Петром, Господь не дав. Так і жили вони один заради одного.

Повернувшись додому, Олег сильно зліг. Він не міг пробачити собі, що не врятував свого сина. На той час він міг оплатити лікування Євгенка, і зараз він міг бути на цій землі.

Та, на жаль…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!